«Аналіз – це важка штука, і він робить боляче. Але коли ти гнешся під вагою витіснених слів, обов’язкової поведінки, лиця, яке треба зберегти, коли твоє уявлення про самого себе стає нестерпним, ти маєш ліки. Принаймні я це відчула на собі й безмежно вдячна за це Жакові Лакану…»

Франсуаза Жиру 

Ще одна визначна постать інтелектуальної думки ХХ століття завершила свій шлях. Можна сказати, що зі смертю Леві-Строса 30 жовтня цього року завершилося довге ХХ століття в історії європейської думки. Коли 1984 року помер Фуко, його смерть можна було сприйняти за передчасну випадковість, коли 2004-го пішов з життя Дерріда ця звістка не могла не вразити людей, звиклих до певних інтелектуальних стовпів, на чию присутність просто не можеш не розраховувати, коли ж 2007-го відійшов володар симулякрів Бодріяр – ця череда набрала тривожного характеру закономірності. На наших очах велика епоха думки, де, як і часто до цього, цілком і повністю панували вихідці з Франції, доходила кінця. І от тепер Леві-Строс, ця сумна крапка. Після нього просто вже не залишилося великих…

Немолодий вже директор компанії проводить інтерв'ю на заміщення вакантної посади. До кабінету заходить молода приваблива дівчина і він одразу розуміє, що закохався у неї. Що він робить далі? Правильно, йде до психоаналітика, щоб розібратись, чому це раптом трапилось! Ласкаво просимо до ХХІ століття! Про ці та інші перипетії кохання у постмодерний час  розповідає інтелектуальний спадкоємець Жака Лакана, один із провідних на сьогодні психоаналітиків - Жак-Ален Міллер.

Ми закохуємось у того, хто відповідає на наше запитання: «Хто я?»