Завтра до виборів президента України залишиться рівно місяць. Чим ближче до них, тим гостріше постає питання вибору. Особисто для мене. Можливо, більшість із вас уже визначились за кого або, чи взагалі голосувати.

Сергій Тігіпко. Сергій Тігіпко – це такий собі Янукович-лайт. Сьогодні, після очевидної безрезультатності 5-річного правління Віктора Ющенка, не рідко лунають думки про те, що якби Кучма та його оточення вирішили поставити у президентських виборах 2004-го на Сергія Тігіпка, а не на крайнє суперечливого Віктора Януковича, в України був би зовсім інший президент, а Помаранчева революція ніколи б не відбулася, чи, принаймні, перетворилася б на маргіналізований виступ правих сил. Хоча на фактичному рівні такі міркування, швидше всього, є доволі ймовірними, вони все одно функціонують як певний фантазматичний екран, завдання якого – приховати автентичне травматичне ядро та істину Помаранчевої революції, а саме той факт, що, як мені вже доводилося писати, якісно новий соціальний простір не лише теоретично можливий, але й цілком здійснений в межах конкретного суспільства.

Минулого разу, у нашому огляді претендантів на найвищу посаду країни, ми поглянули на Віктора Ющенка та Арсенія Яценюка, і дійшли до висновку, що жоден з них не вартий того, щоб зайняти цю посаду у 2010 році. Сьогодні пропоную не менш критикно подивитися на чергову групу претендентів: Володимира Литвина, Петра Симоненка та Олега Тягнибока

Президентські вибори вже на носі, тому Провід вирішив переглянути основних кандидатів на найвищий державний пост на предмет профпридатності. Не хотів би, щоб хтось сприймав мої спроби як намагання очорнити одних та відбілити інших. Наступні міркування – швидше спроба самому розібратися у своїх симпатіях чи антипатія. Якщо заразом мені вдасться допомогти іншим визначитися з їхніми політичними симпатіями – буду радий.

Відомий соціолог Євген Головаха опублікував в останньому числі часопису Критика цікаві дані останнього загальнонаціонального дослідження, що мало на меті оцінити рівень соціальних настроїв населення України. З огляду на економічну кризу, яка, як можна було очікувати, мала значні негативні наслідки для добробуту більшості громадян та вибори президента, які невпинно наближаються, такі дані, як зауважує пан Головаха, тим паче цікаві. 

Для тих, хто раптом не бачив Ориґіналу. Навіть не знаю, що смішніше!

P.S. Що характерно, переглядів реміксу на YouTube 50,000, а оригіналу лише 15,000. 

Віра Ульянченко, відповідаючи на вчорашнє відверте хамство російського медведя, сказала достоту таке:

"Я звертаюсь до всіх громадян України гуртуватися навколо проукраїнських політичних сил, для яких незалежність України, її суверенітет і національні інтереси є понад усе! Вірю, що наша тверда позиція не лише зміцнить нас, а й протверезить тих, хто з політичних міркувань готовий зруйнувати атмосферу дружби між Україною й Росією"

Парадокс однак у тому, що попри свої тупі гебешні наїзди, медвідь правий: Ющенко і справді виний, виний у тому, що за п'ять майже років свого правління він не зробив нічого, щоб унеможливити таку нахабну риторику на адресу своєї країни. Хоча мав для цього доволі сильні стартові умови. Потрібно було тільки мати мужність перевести в країні реальні реформи, а не займатися кабінетними інтрижками. Тому, якщо Віра під "гуртуванням навколо проукраїнських політичних сил" має на увазі свого шефа і його деградоване оточення, то хай звиняє.