Одне з гасел паризьких студентів 68-го гласило: «Будьте реалістами. Вимагайте неможливого». Як ми повинні розуміти цей лозунг? Я пропоную читати його у дусі Алена Бадью, філософське вчення якого є прямим наслідком радикальних рухів 60-тих, як «неможливого для кого». Звісно, для домінуючої ідеології. Якщо ми справді хочемо щось змінити у нашій країні, а не просто змінити Вітю на Вітю, чи навіть на Юлю, ми повинні направити свої неможливі вимоги прямісінько у серцевину тієї нігілістичної ідеології, що панує сьогодні в Україні, ідеології щастя, за якою, найбільшою подією, що її може прагнути людина сьогодні – це купівля Porsch Cayenne, відпочинок на Мальдівах або придбання позитивно сегрегованого chalet десь у заповітних нетрях Кончи Заспи.

Дитинство буває різне, і в Мар'яне Сатрапі воно було особливе. Хоча напевне досить типове, зважаючи на останні події в Ірані. Хоча більшість з нас упереджено вважає іранців бородатими дикунами, які цілими днями тільки те й роблять, що читають Коран і б'ють поклони по мечетях, насправді Іран доволі сучасне суспільство, не зважаючи на своє вище керівництво, але чия б корова мичала. Мар'яне стала всесвітньо відомою своє серією коміксів, що отримали назву "Персеполіс", де вона іронічно, в чорно-білих фарбах описала історію свого дитинства і юності в часи одразу по Іранській революції 1979 року та під час Ірано-Іракської війни. Героїня Мар'яне - це така собі іранська Дарія, чия історія, здається, крутиться навколо одного питання: Як вижити у країні, де навколо тебе лише бородаті дядьки з АК-47 та загорнуті в чорне, немов у вічному траурі тьоті, а тобі подобається АВВА та й взагалі життя у більш яскравих тонах.

Не зважаючи на спроби Лукашенка загравати з ЄС, свободи у країні не більшає. Вчора під час розгону мирної акції, приуроченої до десятої річниці зникнення лідерів опозиції Віктора Гончара і Анатолія Красовського, в Мінську було арештовано 35 чоловік. Як розповів в інтерв'ю сайту www.charter97.org один із затриманих демонстрантів, активіст громадянської кампанії «Європейська Бєлорусь» Максим Вінярський, омонівці не зупинились на незаконному затриманні, а вирішили вкотре спробувати переконати непосидючих активістів мовою чобота.

У Бєлорусь ввійшли російські танки. Новина може видатися сенсаційною, однак танки ввійшли лише для військових навчань, і, дасть Бог, повернуться назад. Чому ж протестує бєлоруська опозиція? Реакція опозиції може видатися необґрунтованою, навіть награною, якщо не брати до уваги, що Росія не раз натякала не силовий сценарій, якщо владі Лукашенки справді загрожуватиме серйозна небезпека. Нічого дивного, що режим не знайшов кращого способу відповісти, аніж брутальним арештом протестувальників. Якщо вже влада починає тоталітарну гру, вона просто змушена придушувати кожен, навіть найменший виступ. В цьому її сила, і в цьому слабкість.
 

Відомий соціолог Євген Головаха опублікував в останньому числі часопису Критика цікаві дані останнього загальнонаціонального дослідження, що мало на меті оцінити рівень соціальних настроїв населення України. З огляду на економічну кризу, яка, як можна було очікувати, мала значні негативні наслідки для добробуту більшості громадян та вибори президента, які невпинно наближаються, такі дані, як зауважує пан Головаха, тим паче цікаві. 

Заохочений останніми подіями в Ірані, відомий оглядач The Economist, який веде щотижневу колонку Bagehot, запропонував свій рецепт успішної революції нового зразка. На його думку, з якою важко не погодитись, такий рецепт має включати наступні ключові інгредієнти:

• Критична маса учасників. Кілька тисяч демонстрантів можна залякати або просто побити. Зробити те ж саме з півмільйона людей набагато важче. Для досягнення критичної маси, політикам не лише потрібно вивести людей на вулиці, але й успішно утримувати їх там за допомогою створення проміжних цілей та мотивацій. Думаю, це твердження звучить знайомо для кожного, хто відстояв на Майдані більше трьох днів