тероризм

Ця влада заїбала

«Ця влада заїбала», приблизно так написали у своїй записці невідомі, які підірвали сьогодні в Макіївці Донецької області дві бомби. Вже самі ці слова свідчать, що їхній вчинок має більше значення, аніж банальне «вимагатєльство» та бандитизм, як хоче переконати нас міністр Юрій Бойко. Тут ідеться про набагато ширше та системніше розчарування нинішньою «українською» владою, яке, як свідчить географія цього злочину, далеко не обмежується націоналістами Галичини.  Ця влада й справді встигла вже багатьох заїбати, і не в останню чергу тих людей, які проти всіх можливих здорових глуздів чомусь вирішили, що цинічна банда криміналізованого олігархату, чиї шкарпетки коштують більше, аніж трудяга-шахтар заробляє за місяць, «покращить їх життя вже сьогодні».

На жаль є втрати…

Коли я був дитиною, то думав, що останній підірваний поїзд зійшов з рейок під час «Великої вітчизняної війни», а якби комусь і прийшло в голову здійснити щось подібне у наш час, то це неодмінно було б наслідком якогось прикрого непорозуміння. Просторами совєтського фольклору навіть ходив такий анекдот – про старого партизана, який так і не зрозумів, що війна вже давно закінчилась і досі пускав під укіс поїзди. Втім, з часів мого дитинства багато чого змінилося. Сьогодні вибух бомби десь на велелюдному ринку або теракт під поліцейським відділком нікого вже не дивує. І не лише на вічно вибуховому Близькому Сході. Сусідня нам Росія з її досі нерозв’язаними імперськими конфліктами вже давно страждає від терористичних атак, які відіграють у функціонуванні владної системи доволі двозначну роль, що вкотре підтвердилося суперечливою історією вибухів 1999-го, які дали старт Другій чеченській війні та карколомній політичній кар’єрі Путіна.

Фантазії звільнення. Томас Каваляускас

Як зазначає Томас Каваліаускас, ніхто в центрально-східній Європі і не підозрював, що як тільки боротьба за незалежність завершиться, демократія стане пародією самої себе.

Подія, яка змінила світ

Мене, як і переважну більшість американців, події 11 вересня 2001 року застали абсолютно зненацька. У мою кімнату у гуртожитку увірвався мій товариш, такий собі гік, помішаний на зброї, і з дурнуватою посмішкою на обличчі заявив, що хтось бомбить Нью-Йорк. Виплутуючись із тенетів сну, я з недовірою сприйняв його слова. Атакують США? Кому при здоровому розумі може прийти таке в голову. Після тріумфальних для США 90-их одне припущення, що хтось може відкрито кинути їй виклик,  видавалося неможливим.