Цікава та дотепна лекція французького концептуального митця JR з нагоди вручення йому нагороди TED у 2011 році. Неймовірна ідея, яка не була б зайвою і в українських реаліях.

Більше про проекти JR тут, тут і тут.

Кого цікавлять такі езотеричні речі як зміни клімату і як це все відобразиться на житті людства, пропоную почитати спеціальний репортаж, що з'явився кілька тижнів тому у журналі The Economist як раз в переддень кліматичного саміту у Копенгагені. Текст англійською.

Всім відомо, що робити прогнози на майбутнє - річ невдячна. А от читати такі прогнози буває і потішно, і корисно. А так як жлобська "Інвєст-газєта" так і не додумалась зробити україномовну версію "Світу в 2010-му", то читати новий прогноз від The Economist будемо, як завжди, англійською. Хоча повної pdf-версії роздобути не вдалося, пропоную вашій увазі індекси передбачень по 80 країнах світу та 15 сферах світової економіки. До речі, на блозі World in 2010 ви можете особисто перевірити свій дар Кассандри, зробивши 12 передбачень щодо 12 подій на кожен місяць нового року. З часом будете мати змогу перевірити, наскільки ваші інстинки були близькими до дійсності.

Не хочеться бути зарозумілим, але якщо твоїм сусідом із заходу є Узбекистан, із півночі - Киргистан, зі сходу - бунтівні провінції Китаю, а з півдня - охоплений перманентними конфліками Афганістан, дуже важко сказати щось хороше про своє географічне положення. Доля Таджикистану, колишньої совєтської республіки, є ще одним доказом того, що останніх 20 років кожна з колишніх "вільних республік" розвивалася у своєму власному напрямку. Таджикистан був одним із тих нещасливих, на зразок Молдови, Вірменії та Грузії, які, на додачу до важкої економічної кризи, пережили ще й руйнівний внутрішній конфлікт. Сьогодні це крайнє бідна країна, керована твердою рукою диктатора Еммомалі Рахмона, яка знаходиться під постійною загрозою войовничої ісламізації зі сторони Афганістану. Пропоную вашій увазі поглянути на сучасний Таджикистан очима австрійського репортера Стефана Шохера.

Пропоную поглянути на стан світу у п’яти сферах – викидах парникових газів, від яких тануть льодовики і низові країни на зразок Бангладешу все більше занурюються у води океану, смертності від паління (думаю, коментарі зайві), прямих іноземних інвестицій, що є заразом і джерелом небаченого багатства та розвитку, і руйнівних криз, виробництві автомобілів, динаміка яких ще раз свідчить про переформатування економічної та політичної ваги окремих країн на планеті, а також як це все і багато чого іншого впливає на найбідніший представників людства, яким все більше доводиться голодувати.

Загальний обсяг викидів парникових газів у 40 розвинений країнах збільшився на 1% у 2007 році і на 3% від 2000-го до 2007-го. Однак починаючи з 1990-го, з якого веде відлік Кіотський протокол, цей об’єм зменшився на 4%. Здавалося б небагато, однак це зменшення все таки буде ложкою меду у тій діжці дьогтю, на яку має намір перетворитися наступний раунд переговорів у Копенгагені.

Щось понесло мене на рейтинги. Нещодавно я опублікував рейтинг демократичності країн у світі від журналу The Economist. Якщо ж вам хочеться довідатись як ведеться не планеті вцілому, а її найбіднішому та відсталішому регіонові, пропоную заглянути у індекс африканських країн, що його готує фундація Мо Ібрахіма, британського мільярдера-філантропа суданського походження.

Індекс подає рейтинг 53 африканських країн, опираючись на чотири показники, які по суті мало відрізняються від показників, що їх використовує The Economist. Інтерактивний сайт проекту позволяє подивитися загальний рейтинг країн, інформацію про окремі країни, а також порівняти показники індивідуальних країн між собою. 

Мобільні телефони змінили обличчя третього світу. Це не означає, що третій світ за помахом чарівної палички раптом стане першим, що в Дарфурі перестануть морити голодом цілі племена, у Танзанії убивати альбіносів, а в Бірмі до влади прийде відповідальний демократичний уряд. Однак, мобільні технології дали сотням мільйонів і навіть мільярдам людей на планеті можливість змінити своє щоденне життя на краще.

Мене, як і переважну більшість американців, події 11 вересня 2001 року застали абсолютно зненацька. У мою кімнату у гуртожитку увірвався мій товариш, такий собі гік, помішаний на зброї, і з дурнуватою посмішкою на обличчі заявив, що хтось бомбить Нью-Йорк. Виплутуючись із тенетів сну, я з недовірою сприйняв його слова. Атакують США? Кому при здоровому розумі може прийти таке в голову. Після тріумфальних для США 90-их одне припущення, що хтось може відкрито кинути їй виклик,  видавалося неможливим.

Задумувались коли-небуть, що інтернет думає про вас? З інтернет-сервісом whatdoestheinternetthink.net про це можна дізнатися за кілька секунд. Сервіс сканує веб-сторінки на основних пошукових сервісах (Google, Yahoo, Bing) і видає дані у відсотках відповідно до позитивних, негативних або байдужих згадок певного слова або комбінації слів у мережі. 

Пропоную дуже (не)репрезентативний рейтинг країн, згідно з матеріалами світової мережі. Цікаво, що Україна, а також її найбільші сусіди на Заході,  ЄС та Польща, згадуються у мережі майже виключно у позитивному сенсі. Відсоток негативних матеріалів настільки несуттєвий, що позитивний рейтинг цих країн скаладає 100%.

Однією із явних поразок Помаранчевої революції і відходу її вождів від пропагованих у 2004 році ідей можна побачити у майже цілковитому зникненні риторики євроінтеграції з їхнього публічного вокабуляру. Після словесного євроентузіазму першого пореволюційного року, коли в Україні було навіть утворене відповідне віце-прем’єрство, сьогодні про інтеграцію до ЄС згадують хіба що на під час урочистих святкувань як у Совєтському Союзі згадували про мир у світі або трудящих, які мали колись десь гіпотетично об’єднатися. І схоже, що така ситуація влаштовує всіх – як європейських та українських політиків, так і, треба гадати, росіян. Власне вступити у Євросоюз в України не набагато більше шансів, аніж скажімо у Туреччини, хоча проблеми Туреччини, схоже, мають зовсім іншу причину.