Спостерігаючи за тим, як режим Януковича вправно взявся за демонтаж усіх, хай і не таких численних завоювань Помаранчевої революції (завоювань, які в першу чергу стосуються рівня свободи у нашій країні), не один український патріот задався, напевне, давнім леніністським питанням: що робити? Як можуть громадяни захистити свої права та свободи від нахабних зазіхань біло-блакитної братії? Провід також задався подібним питанням. На нашу думку, найкращий спосіб захисту – це залишатися вірним тій події, яку ми спільно пережили восени 2004-го року.

У цей день вирішив поділитися з читачами Проводу своїм оповіданням, написаним "за мотивами" Революції десь невдовзі після її закінчення. Судіть самі...
 

Лисий і Бубен wrote: Старіна іов! Скока, так би мовити, релоудів, скока рефрешів! Де тебе носило?! 

Нещодавня істерія навколо епідемії грипу A/H1N1 слугувала майже підручниковою ілюстрацією того, що факти, і навіть такі реальні як масові захворювання, ніколи не є фактами самими по собі, а завжди стають полем боротьби різних суспільних сил за гегемонію. За останні два тижні тільки ліниві політики не тикали один в одного пальцями, звинувачуючи себе навзаєм якщо й не у виведенні небезпечного штаму, то принаймні в злочинному недбальстві у його профілактиці. І хоча кожен порядний політтехнолог вважав своїм святим обов’язком висловити думку на тему того, «кому ж це вигідно?», дуже мало людей звернули увагу на те, що епідеміологічна паніка в Україні вибухнула у цілком специфічний момент – у момент наближення чергових президентських виборів та першої малої річниці Помаранчевої революції.

Як зазначає Томас Каваліаускас, ніхто в центрально-східній Європі і не підозрював, що як тільки боротьба за незалежність завершиться, демократія стане пародією самої себе.

Помаранчеву революцію нерідко окреслювали як постмодерне видовище, майже шоу, що, з огляду на негативне загалом ставлення до постмодернізму в українських гуманітарних та журналістських сферах, не було жодним компліментом. Не знаю, наскільки доречно і коректно говорити про постмодерний характер подій 2004 року в Україні, адже так званий карнавалізм, спопуляризований як спосіб інтерпретації завдяки російськості Бахтіна ще в часи Перебудови, є ознакою будь-якої революції, а їх ненасильницький переважно характер є швидше позитивним збігом обставин, аніж об’єктивним наслідком якоїсь там постмодерності. У будь-яку мить, якби у когось із провідників з обох боків не витримали нерви, ненасильницький опір міг за виграшки перетворитись на насильницький, і це добре відчували люди, які залишались на ніч у наметовому містечку, оточені чутками про колони з солдатами внутрішніх військ, донецькими беркутами або російськими десантниками, які ніби-то рухались на Київ.

Заохочений останніми подіями в Ірані, відомий оглядач The Economist, який веде щотижневу колонку Bagehot, запропонував свій рецепт успішної революції нового зразка. На його думку, з якою важко не погодитись, такий рецепт має включати наступні ключові інгредієнти:

• Критична маса учасників. Кілька тисяч демонстрантів можна залякати або просто побити. Зробити те ж саме з півмільйона людей набагато важче. Для досягнення критичної маси, політикам не лише потрібно вивести людей на вулиці, але й успішно утримувати їх там за допомогою створення проміжних цілей та мотивацій. Думаю, це твердження звучить знайомо для кожного, хто відстояв на Майдані більше трьох днів

Не за горами п’ята річниця Революції, а в Україні «на всіх язиках все мовчить», бо, треба думати, благоденствує. І озираючись назад, ми, як колишні коханці, змушені задаватись фатальним запитанням: в який саме момент все пішло не так? Відповідь напрошується невтішна – від самого початку, однак Провід все одно вирішив «поговорити про це».