Ввечері я читав книгу «Святий Павло» Алена Бадью, а саме ті початкові розділи, де він описує актуальність фігури Павла і дискурсу, заснованого ним, для нашого власного часу. На думку Бадью, універсалістський дискурс Павла необхідний нам для протидії домінуючій сьогодні абстрактній універсальності капіталу та партикуляристській логіці культуралізму, яка слугує цій універсальності за ідеологічну опору. А зранку слухав, як наші британці в офісі обурювалися з приводу купівлі компанії Cadbury корпорацією Kraft Foods.

Для мене українець і людина - поняття ідентичні і нероздільні. Тому, як завжди, буду стрибати вниз головою з найвищої хвилі, бодай торкнуся трохи дна не вивернувши шиї. 

Жоден, на мій особистий погляд,  представник Народу не має право бити себе в груди і з гордістю (якщо не з шовіністської люттю в очах) називати себе яскравим представником того чи іншого народу. Сподіваюсь не засудите в зарозумілості і банальності.

Тому хочу розтлумачити, що для мене означає бути українцем, чи то пак, людиною.

     Людина (з абзацу, з нового рядка і з Великої літери) - це любов до себе, як до частки  Всесвіту, а значить і любов до природи і її прекрасних невід'ємностей. Якщо ти любиш себе, люби і те що дарує тобі життя, що в тобі підтримує дух і енергію, що тебе надихає і вводить у стан екстазу. При цьому не забувай триматися принципу Золотої Середини, бо не можна любити занадто, бездумно. Любов - це не голі емоціїї, а ще і розуміння, логіка. Любов - це комплексна структура. Занадто любові -  надлишок породжує збочення. Замало любові - страх і комлекси. Це як ліки - чим більше доза - то вже отрута, доза мала - ефекту нуль.

Я завжди пишалася, що я українка. Про вроду українських жінок ходять легенди чи не по всьому світу. Я люблю свою рідну мову, вона вийнятково милозвучна,  ніжна та м'яка. Така мова могла виникнути лише у виключно гармонійному соціумі. Українці мали шанси на створення країни-мрії, своєрідної утопії. Але , на жаль, українці не одні в цілому світі. Паралельно утворювалися агресивні войовничі держави, що прагнули світової влади.Так вже склалося, що майже всі миролюбиві націі опинилися в полоні хижаків, і Україна не стала вийнятком. Та попри все, мова, яка століттями не мала умов для свого розвитку, відродилася, зазвучала в устах нового покоління, вилилася на папері неймовірно талановитих українських письменників.

Що означає бути українцем? Просте питання, але зі складною відповіддю. Формально відповідь має бути універсальною. Дайте визначення «що значить бути поляком чи грузином», лише замість слів «грузинський» та «польський» підставте «український».

Будь-який поляк вам скаже, що бути поляком означає вважати своєю батьківщиною Польщу, а польську мову та культуру своєю рідною, та відповідно ставитись до них. Батьківщину – любити та захищати, мовою говорити, а культуру берегти, споживати та розвивати. Але чи багато українців мають таке ж ставлення? На жаль, більшість наших громадян не те що не люблять чи не розвивають українське – в кращому випадку «просто» соромляться цього. Зазвичай – зневажають та ненавидять.

Вони здатні називати себе «українськими» лише в сполученні зі словом «громадяни». І, звичайно, не через бажання бути ними, а тому що так склалось. Опинились не в тому місці, не в той час.

Не хочу пояснювати, чому так склалось. Чому люди не поважають самі ж себе, своїх батьків, рідних, друзів. Хто задавав це питання собі, вже мав би знайти відповідь.

Надибав тут серед своїх файлів пдф збірки статей про ідеологію. Серед авторів добра половина кращих мислителів ХХ століття від Адорно, Лакана та Альтюсера до Рорті, Джеймісона та  Жижека. Колись скачав її на лівацькому сайті www.contr.info, де вона в принципі і досі доступна. Все ж вирішив викласти її на Проводі для тих, хто ще не обзавівся:) На жаль, знову тільки англійською.

Нещодавно в Україні відбулося дві резонансні події, відлуння яких ми напевне не раз ще почуємо впродовж наступних місяців. 16 червня за нез’ясованих обставин у Кіровоградській області загинув Валерій Олійник. Як стає все очевиднішим, хоча їхню вину ще не було доведено у суді, вбивцями чоловіка виявилися тепер вже екс-депутат Верховної Ради України Віктор Лозінський та його місцеві друзі-високопосадовці. А за два тижні, 30 червня, на світанку групою молодих активістів був демонстративно пошкоджений пам’ятник Лєніну на Хрещатику.