Вальтер Беньямін був одним із так званих попутників Франфуртської школи. Як відомо більшість представників цієї школи (Маркузе, Фромм, Горкгаймер, меншою мірою Адорно) зробили собі ім'я, емігрувавши до Сполучених Штатів внаслідок Другої світової війни.  Беньямін не встиг. Маю на увазі емігрувати. Намагаючись уникнути застінок гестапо, він, на думку більшості дослідників, ввів собі смертельну дозу морфію. Загалом Беньямін не встиг написати багато, але ті скупі (по об'єму) есеї, які вийшли з-під його пера і сьогодні продовжують справляти неспівмірний вплив на мислення численних теоретиків. Зокрема, "Твір мистецтва у добу своєї технічної відтворюваности", який можна знайти у збірці творів Беньяміна, що вийшли 2002 року у видавництві "Літопис". Інший есей цього автора, який продовжує турбувати живі уми по всьому світі присвячено розумінню історії. Саме його і пропоную вашій увазі

I

Чи можлива Істина сьогодні? Іншими словами, чи здатний суб'єкт промовляти і, головне, діяти у наш час "кінця метанаративів" з позиції Істини, яка не була б лише дискурсивним ефектом? Ален Бадью вважає, що так, що і робить його один із найбільших філософів сучасності. Покладаючись на своє поняття Події, взірцевим зразком якої для Бадью є християнське вчення, цей французький мислитель обстоює можливість радикально нового початку у час, коли, як іронічно зауважує Жижек, здається, що "капіталізм триватиме вічно". Парадигма мислення Бадью крайнє спокуслива, однак чи зможе вона вистояти під пристрасно прозірливим допитом Славоя Жижека? Почитайте і переконайтесь!

Модернізм помер, скаже вам хтось. Нехай, однак його спадщина все одно варта того, щоб її не забути. Особливо в нашій країні з її викривленою та запізнілою модернізацією, яка, здається, зумисне взяла від модерності все найгірше, позбавивши водночас суб'єктів усіх її солодких плодів. І сьогодні ми як учні, залишені на другий рік, змушені знову розпочинати вже, здавалося б, давно засвоєні уроки. Отже, почнемо - підручник перший...

Маршал Берман є професором урбаністики та політичної теорії Нью-йоркського університету. У своїй найвідомішій книзі „Вся твердь тане в небеса”, виданій у 1982 році, він здійснив спробу вдумливої реінтерпретації, а заразом і захисту модерності в час, коли багато теоретиків вже проголосили завершення модерної епохи. Ключем до авторового розуміння того нового досвіду, з яким європейські суспільства зіткнулися від початку ХІХ віку, може слугувати назва книги, що є прямою цитатою з „Комуністичного маніфесту” Карла Маркса. 

Майкл Хардт та Антоніо Негрі кілька років тому стали культовими теоретиками для сучасної постмодерної лівиці своєю книжкою «Множина: війна та демократія в епоху Імперії». Однак під пильним поглядом «велетня з Любляни», словенського філософа Славоя Жижека їхні захоплені вихваляння множини і можливості автентичної демократії, що виросла б з нової постіндустріалізованої економіки, що так подобались креативщикам із Медісон авеню, швидко втрачають свою велемовну переконливість. Хардт та Негрі, як доводить Жижек, припустилися важливої помилки. Тієї ж самої, якої свого часу припустився сам Маркс. І хоча його розумування можуть видатися вам далекими від сьогоднішініх українських реалій, у глобалізованому світі все може бути. То ж варто приглянутися їм пильніше…