Вчора, вже прямуючи в сон, я побачив на ФБ цю геніальну імпровізацію Андрія Бондаря: 

Where have you been Laden?

I have been in Abbottabad.

Have you been an abbot in Abbottabad?

No, I was bad in Abbottabad.

So, where are you now?

I'm in Heaven, New Haven, Connecticut. I'm a white little rabbit, well-connected, well-fed and cut.

Перш ніж я почну морити вас тими нудними речами, які письменники-фантасти зазвичай кажуть під час промов, дозвольте переказати вам офіційне вітання з Диснейленду. Я вважаю себе речником Диснейленду, оскільки я мешкаю всього в кількох кіломентрах від нього і, немов цього ще не достатньо, мені якось випала честь давати там інтервю паризькому телебаченню.

За своє життя я написав взагалі мало, а того, що можна було б окреслити як художню літературу, і поготів.  Оповідання про Самійла Немирича, яке я вирішив викласти на Проводі в порядку "носорога Дюрера",  своєрідної natural curiosity, належить до специфічного періоду мого життя, і є зразком того, що я назвав би українським постмодернізмом середньої руки. Це текст швидше для потіхи та розваги розуму, тому прошу ставитись до нього не більш вимогливо, ніж до кросворду на останній сторінці недільної газети.

Справді хороші речі завжди вимагають свого власного місця і часу. Кажуть, колись давно, ще у до-жжшну епоху і задовго до повноприводного web 2.0, що запанував тут віднедавна, у просторах українського інтернету існував проект, який вже містив у зародку основні риси, які ми сьогодні асоціюємо із соціальними медіями. А ще кажуть, що присвячений він був літературі, розуміючи твір як текст, автора як нік та читачів як співавторів, а саму літературу як форму взаємодії творчих особистостей. І, накінець, стверджують, що біля витоків усього цього неподобства стояла багатолика віртуальна істота, яку ще й сьогодні можна інколи зустріти у інтернетрях під ім'ям giggster...

Наступний текст - це моя спроба сте(р)оретизувати цей феномен, з яким мені колись довелось на короткий час познайомитись особисто. Стаття була вперше надрукована часописом "Критика"

Що таке українська література? Здається, це питання лежить в самій основі будь-якого розуміння модерного національного українського проекту. Нижче я пропоную кілька тез, які, як я вважаю, допоможуть нам дати на це запитання  чіткішу відповідь.

Література – це не сукупність текстів і письменників, а суспільна інституція, яка може виконувати дуже різні соціальні функції.

Ви, напевне, чули про постмодернізм, і в більшості, гадаю, є про нього своя власна думка. Однак з дискурсивного погляду постмодернізм, це не стільки те, що він означає, скільки те, як і для чого його використовують у культурній (та ідеологічній) практиці. З такої перспективи постмодернізм в українських культурологічних дискусіях доби незалежності – це своєрідний батіг для шмагання нелюбих тому чи іншому консервативному критику митців та явищ. Деякі аспекти цієї інтелектуально невибагливої техніки я спробував описати у своїй статті для «Критики», написаній 2005 року, яку й пропоную вашій увазі.