Для любителів подумати викладаю переклад одного з розділів книжки Пітера Голварда "Бадью. Субєкт істини", в якому автор намагається схопити всю складність підходу Бадью до вчення людини, яку він сам, може трохи іронічно, охрестив "володарем Лаканом".

Біографія Жака Лакана пера французької дослідниці Елізабет Рудінеско, що є найповнішою розповіддю про життя цього визначного психоаналітика, є ще й  черговим свідченням хронічної неспроможності українських видавців правильно обирати книги для перекладу. Загалом роботи Елізабет Рудінеско є непогано представлені на українському книжковому ринку у порівнянні з іншими французькими мислителями 20-го століття. А навіть надто непогано, якщо зважити, що до цього часу українською вийшло всього дві книжки Жака Деріди, також дві Фуко, всього одна Дельоза у співавторстві з Гватарі, та й та бог знати коли і давно вже є бібліографічною рідкістю, і власне жодної самого Лакана. Цей список невиданого можна легко продовжити. У порівнянні з таким станом справ, переклади Рудінеско справді виглядають щедрими.

У минулому пості я опублікував переклад статті про лаканівське поняття дискурсу зі словника Дилана Іванса. Однак я чудово усвідомлюю, що навіть для людини, яка вже встигла трохи познайомитись із вченням Лакана, ці короткі словникові зауваги можуть здатися не більше, ніж абракадаброю. По-перше тому, що словник дає лише стислі формулювання того, що Лакан розвивав впродовж своїх семінарів принаймні від 1969 року, коли термін дискурсу був вперше сформульований у своєму теперішньому значенні, а по друге тому, що своєю теорією Лакан намагався зробити не більше, не менше, як передати в чотирьох крайнє аскетичних формулах усі можливі форми комунікативного зв’язку сучасного суспільства. Саме тому я вирішив, у силу свого розуміння і можливостей, більш детально зупинитися на лаканівському понятті дискурсу і тих загальних сенсах, які ми можемо з нього вичитати.

Дискурс. Лакан використовує термін «дискурс» (на відміну від, скажімо, «мовлення») для того, щоб наголосити на міжособистісній природі мови, на тому факті, що мовлення завжди передбачає іншого суб’єкта, співрозмовника. Відтак, знаменита лаканівська формула «несвідоме є дискурсом іншого» (яка вперше з’являється 1953-го року і пізніше переформульовується як «несвідоме є дискурсом Іншого») визначає несвідоме як вплив на суб’єкта мовлення, яке адресується йому з іншого місця; яке адресується іншим суб’єктом, про якого забули, іншою психічною локальністю (з іншої сцени).

Славой Жижек прославився серед не надто заклопотаної лаканівським психоаналізом аудиторії в першу чергу своїм неперевершеним "Гідом по кінематографу для збоченців", досконалим, напевне, зразком софістикованої теорії, поданої під настільки легкостравним та смачним соусом, що вона була здатна припасти до смаку і зовсім далеким від теоретичних питань середньостатистичним обивателям. Не знаю, як для кого, а для мене Жижек став своєрідним поводирем не лише у світі кіно, але у питаннях культури і теорії загалом. Починається все, як правило, із побіжної згадки якогось імені, явища, або події у тексті Жижека, що потім спонукає мене придивитися до них більш детально. Так я відкрив для себе нуар, Хічкока та Лінча, люблянську школу,  Бадью та й самого Лакана. Саме тому я інколи називаю Жижека про себе "континетом Жижек".

Інтелектуальний клімат Франції другої половини 20-го століття не був надто толерантним до таких понять як суб’єкт і суб’єктивність. Спочатку структуралізм, з його наполяганням на універсальності структур, вирішив, що зможе за виграшки обійтись без таких сумнівних понять; потім постструктуралізм, вказуючи на очевидні недоліки свого попередника, водночас направив значні зусилля на те, що ці поняття, як тоді говорилося, деконструювати. Для таких теоретиків як Мішель Фуко, скажімо, суб’єкт є не чим іншим, як ефектом дискурсу, звичайною фікцією, і на цьому ставиться крапка. Для таких як Луї Альтюсер суб’єкт – це результат помилкового впізнавання та ідеологічної інтерпеляції.

Результати останнього опитування громадської думки щодо підтримки тих чи інших політичних партій, проведеного Центром Разумкова і оприлюдненого тижневиком «Дзеркало тижня», водночас радують і розчаровують. Радують тим, що за останні пів року, провадячи грабіжницьку, антисуспільну та безвідповідальну політику, регіонали встигли втратити підтримку 12,5 відсотків українських громадян. Ще більше радує те, що значно збільшилася кількість людей, які свідомо не підтримують жодної партії і готові голосувати «проти всіх». Таких зараз в Україні – 12,2 відсотка, що в принципі ще нічого не означає, але може, наприклад, означати те, що ці люди мають свою незалежну позицію, втомилися від проституційної політики більшості партій і готові підтримати справді відповідальну політичну силу, якщо така раптом, з доброго дива, з’явиться в нашій країні.

Інсценування (англ. Acting out) – це термін, використаний у англомовному «Стандартному виданні» творів Фройда для перекладу німецького терміну “Agieren”, що його використовував Фройд. Лакан, слідуючи за психоаналітичною традицією, використовує цей термін в англомовному варіанті.

Аарон Шустер:

«Аналіз – це важка штука, і він робить боляче. Але коли ти гнешся під вагою витіснених слів, обов’язкової поведінки, лиця, яке треба зберегти, коли твоє уявлення про самого себе стає нестерпним, ти маєш ліки. Принаймні я це відчула на собі й безмежно вдячна за це Жакові Лакану…»

Франсуаза Жиру 

Нещодавня істерія навколо епідемії грипу A/H1N1 слугувала майже підручниковою ілюстрацією того, що факти, і навіть такі реальні як масові захворювання, ніколи не є фактами самими по собі, а завжди стають полем боротьби різних суспільних сил за гегемонію. За останні два тижні тільки ліниві політики не тикали один в одного пальцями, звинувачуючи себе навзаєм якщо й не у виведенні небезпечного штаму, то принаймні в злочинному недбальстві у його профілактиці. І хоча кожен порядний політтехнолог вважав своїм святим обов’язком висловити думку на тему того, «кому ж це вигідно?», дуже мало людей звернули увагу на те, що епідеміологічна паніка в Україні вибухнула у цілком специфічний момент – у момент наближення чергових президентських виборів та першої малої річниці Помаранчевої революції.

Не знаю, чи кожен з гостей Провода розуміє англійську або французьку, але в даному разі це й не суттєво. Важливо не що, а як говорить Лакан. Вгляньтеся у пристрасть, я якою він виштовхує з себе свої твердження, у натужні пошуки слів, у виразні жести та міміку... Так не говорять люди, які просто бавляться у якісь інтелектуальні ігри. Так говорять тоді, коли кожне слово є питанням життя і смерті. Навіть якщо ти не можеш підперти їхньої ваги нічим іншим, окрім як самою субстанцією власного існування. Не даремне деякі коментатори нерідко порівнювали лаканівський психоаналіз з релігією...

За висловом Жака Лакана, божевільним є не тільки дурень, який думає, що він король, але й король, який вважає, що він король. Перефразувавши цю лаканівську формулу у відношенні до мистецтва, ми отримаємо твердження, що не лише звичайний щоденний, чи навіть недостойний, об’єкт, на зразок скандального пісуара Дюшама, є божевільним у своїх претензіях на статус об’єкта мистецтва, але й власне мистецький об’єкт є не менш божевільним, заявляючи про свою мистецьку приналежність.

Мистецтво набуває свого піднесеного статусу не завдяки якимсь своїм особливим внутрішнім якостям, а виключно завдяки тому місцю, яке воно займає у соціо-ідеологічній структурі суспільства. Саме це має на увазі Жак Лакан, коли він заявляє, що мистецтво – це в остаточному рахуку піднесення звичайного буденного об’єкта до статусу недосяжної Речі. І реді-мейд Дюшама "Фонтан" є цьому зразковим прикладом.

Фройда, Лакана та Жижека, цю психоаналітичну святу трійцю, поєднує між собою не лише інтелектуальна тяглість ідей. Інколи складається враження, що усі три мислителі мали також спільне почуття гумору. Жарти та анекдоти, які вони розповідають, часто слідують ті й же викривленній та парадоксальній логіці, на якій базуються самі їхні теорії.

Ось Фройд розповідає старий галицький анекдот, який прикликаний засвідчити унікальність людини у тваринному світі:

Два старих єврея розмовляють між собою. «Навіщо, - каже одни із них, - ти говориш, що їдеш до Кракова, щоб я подумав, що ти їдеш до Варшави, якщо ти й справді їдеш до Кракова».