Ну і на додачу до нової книжки ось таке свіже відео з Жижеком, яке може слугувати хорошим вступом до тих проблем, які Славой обговорює у "Живучи при кінці часів"

Вибачаюсь перед читачами Провода за доволі тривале мовчання. Я трохи вештався Європою, а трохи лінувався. Але щоб якось замолити свої гріхи, в мене для вас щось є - "Живучи в останні часи", найсвіжіша на сьогодні книжка Жижека, найактуальніший аналіз ідеологічного клімату нашого глобалізованого світу від одно з найкращих мислителів сучасності, і мого улюбленого, як ви всі знаєте. Хоча якість скану можливо не найкраща, я чесно зробив свій бест. Книжку повністю я ще не читав, тож не сподівайтеся на рецензію, та й загалом, рецензувати Жижека - це майже те ж саме, що рецензувати Александрійську бібліотеку. Єдине, що мені одразу впало у вічі - це все більша, скажем так, "залежність" Жижека від понятійної системи та парадигми думки Алена Бадью - приховані алюзії, відверті цитування, бадьюанські терміни, такі як Подія, суб'єкт, посилання на улюбленого Бадью Платона та матеріалістично перечитаного ним апостола Павла.

Ми всі щось чули про реалізм критичний, соціалістичний та навіть етнографічний, але реалізм капіталістичний? Чесно кажучи, книжка Марка Фішера привернула мою увагу зокрема і своєю викличною назвою. Виявилося, що недаремне. Звісно, Марк Фішер – це не мислитель-важковаговик, на зразок того ж Бадью, Жижека чи Джорджіо Агамбена. У світі ідей я б впевнено відніс його до середньої ваги. Але це й робить його доволі цікавим, адже як автор Фішер зумів поєднати глибоке теоретичне знання з подиву гідною спостережливістю, направленою на широке коло проблем сучасного світу, і зробити це в такому стилі, який буде цікавим та доступним для широкого кола читачів. А читати Фішера обов’язково треба.

Нещодавня істерія навколо епідемії грипу A/H1N1 слугувала майже підручниковою ілюстрацією того, що факти, і навіть такі реальні як масові захворювання, ніколи не є фактами самими по собі, а завжди стають полем боротьби різних суспільних сил за гегемонію. За останні два тижні тільки ліниві політики не тикали один в одного пальцями, звинувачуючи себе навзаєм якщо й не у виведенні небезпечного штаму, то принаймні в злочинному недбальстві у його профілактиці. І хоча кожен порядний політтехнолог вважав своїм святим обов’язком висловити думку на тему того, «кому ж це вигідно?», дуже мало людей звернули увагу на те, що епідеміологічна паніка в Україні вибухнула у цілком специфічний момент – у момент наближення чергових президентських виборів та першої малої річниці Помаранчевої революції.

Хочете бути справді модними? Ось одна порада: зневажливо ставтеся до римейків старих науково-фантастичних фільмів. «Війна світів» з пришелепкуватим фанатом саєнтології у головній ролі? Ви напевне жартуєте. Тільки фільм 1953-го року! «День, коли зупинилась Земля» з Кіану Рівзом? Хіба можна цю картину серйозно порівнювати з оригінальним фільмом 1951-го? І хто ж, при здоровому глузді, наважиться припустити, що римейк «Забороненої планети», реліз якого очікується у 2010-му, хоча б близько підбереться до бездоганності картини Фреда Вілкокса?

Хоча мода і те, що до неї відносять, завжди покладалася на певний різновид снобізму, така відповідь навряд чи дозволить нам зрозуміти, чому одні речі стають трендовими і є ознакою «просунутого смаку», тоді як інші у справжнього тренд-гіка здатні хіба що викликати поблажливу посмішку.

Раджу додивитись до кінця! А також зверніть увагу на обличчя Жижека, коли аудиторія починає сміятись. Мені здається, що Жижек мріє колись виступити перед людьми, які зустрінуть його жарт з урочистим та похмурим мовчанням.

Надибав тут серед своїх файлів пдф збірки статей про ідеологію. Серед авторів добра половина кращих мислителів ХХ століття від Адорно, Лакана та Альтюсера до Рорті, Джеймісона та  Жижека. Колись скачав її на лівацькому сайті www.contr.info, де вона в принципі і досі доступна. Все ж вирішив викласти її на Проводі для тих, хто ще не обзавівся:) На жаль, знову тільки англійською.

У зв'язку з загрозою поширення невидимих інопланетних впливів з окупованої пришельцями України президент РФ Дмітрій Мєдвєдєв зобов’язав усіх російських громадян у триденний термін пройти тест Войгта-Кампффа і, аби подати хороший приклад, зробив це першим. Однак провалився. Проводу стала доступна секретна стенограма, яку й викладаємо для наших читачів.

Слідчий Голдман налаштовує апарат Войгта-Кампффа. Мєдвєдєв явно нервує, але намагається цього не показувати, і від цього кумедно «пучіт» оченята.

Діма: Не проти, якщо я говоритиму?

Голдман не відповідає. Він мовчки налаштовує апарат на око Діми..

Дискурс народжується на перехресті тіла та мови. Саме тому важливо бачити того, хто говорить. Читаючи Жижека, тим більше у перекладі, ви ніколи не отримаєте того автентичного відчуття, яке виникає лише через мовлення. Це ще не означає, що ви зрозумієте якось гірше, але обов'язково інакше. Саме тому пропоную вам переглянути документальний фільм про Славоя Жижека канадо-американської режисерки Астри Тейлор. На жаль, тільки англійською.

Тривожне передчуття, що нічого не трапиться, що капіталізм існуватиме вічно, відчайдушна вимога зробити хоч щось, щоб революціонізувати капіталізм, є фальшивою. Воля до революційної зміни виникає як нестримне прагнення, як «я не можу вчинити інакше», або воно нічого не варте. У стосунку до розрізнення Бернарда Вільямса між «ought» та «must», автентичну революцію за визначенням здійснюють як «must» - це не те, що ми «повинні зробити», як ідеал, до якого ми прагнемо, а щось, що ми не можемо не зробити, оскільки ми не можемо вчинити інакше.  Саме тому тривога лівиці на рахунок того, що революція не відбудеться, що глобальний капіталізм просто триватиме вічно, є фальшивою, оскільки вона перетворює революцію на моральний обов’язок, на щось, що ми повинні зробити, поки ми боремося з інерцією капіталістичної сучасності.

Про проблему фашизму в контексті сучаної Росії не говорив, здається, тільки сам Путін. Країна, яка так відверто гордиться своєю перемогою над «коричневою чумою», з щораз тривожнішою частотою у своєму ставленні до зовнішнього світу та внутрішньою політикою виявляє моторошну схожість зі своїм давнім ворогом. І найдивніше те, що російський фашизм найчатіше легітимує себе апеляцією до досвіду Другої світової війни, в результаті якої фашизм і був, начебто, остаточно переможений. Але як змусити повірити у ці байки молоде і, здавалося б, постідеологічне покоління росіян? Фільм Андрєя Малюкова «Ми з майбутнього», наочно показує як саме…

Це була безперечно подія планетарного масштабу. 500 мільйонів глядачів по всьому світу спостерігали за її перебігом по телевізору, що на той час було майже немислимою аудиторією, а американський астронавт, з подачі копірайтерів, як підказує Двокрапка, описав її як «маленький крок для однієї людини, але величезний стрибок для всього людства".

На початку „Світового рекорду”, одного з дев’яти мультфільмів, що творять своєрідне мультиплікаційне доповнення до трилогії „Матриця” братів Вачовскі, стверджується, що довідатися про існування матриці могли лише найвитонченіші натури, наділені унікальною комбінацією інтуїції, спостережливості та допитливого розуму. В українській ситуації такою „когортою наділених”, здатних збагнути глибше і ширше середньостатистичного обивателя, завжди були письменники, а однією з рацій існування літератури як суспільної інституції була і залишається її неодмінна здатність промовляти до своєї аудиторії.