Цікава та дотепна лекція французького концептуального митця JR з нагоди вручення йому нагороди TED у 2011 році. Неймовірна ідея, яка не була б зайвою і в українських реаліях.

Більше про проекти JR тут, тут і тут.

Національне визволення, національне відродження, повернення народу звання нації чи спільноти — які б катеґорії ми не використовували, які б терміни не були сьогодні у вжиту, деколонізація — це завжди насильницьке явище. На якому би рівні ми її не вивчали: на рівні зіткнень між особами, перейменування спортивних клюбів, списку запрошених на коктейль-прийом, персонального складу поліції та рад директорів національних або приватних банків, деколонізація — це, по-простому кажучи, заміна одного «виду» людей на инший. І ця заміна є беззастережною, всеосяжною, повною та абсолютною. Певна річ, можна було б продовжувати змальовувати появу нової нації, становлення нової держави, її дипломатичних відносин, її політичної, економічної орієнтації. Але ми вирішили зупинитися саме на цьому своєрідному чистому аркуші, який від початку визначає будь-який процес деколонізації. Виняткова важливість цього чистого аркушу полягає в тому, що він з першого ж дня є основною вимогою колонізованого.

Результати останнього опитування громадської думки щодо підтримки тих чи інших політичних партій, проведеного Центром Разумкова і оприлюдненого тижневиком «Дзеркало тижня», водночас радують і розчаровують. Радують тим, що за останні пів року, провадячи грабіжницьку, антисуспільну та безвідповідальну політику, регіонали встигли втратити підтримку 12,5 відсотків українських громадян. Ще більше радує те, що значно збільшилася кількість людей, які свідомо не підтримують жодної партії і готові голосувати «проти всіх». Таких зараз в Україні – 12,2 відсотка, що в принципі ще нічого не означає, але може, наприклад, означати те, що ці люди мають свою незалежну позицію, втомилися від проституційної політики більшості партій і готові підтримати справді відповідальну політичну силу, якщо така раптом, з доброго дива, з’явиться в нашій країні.

Фетиш поміж структурою та гуманізмом

Ну і на додачу до нової книжки ось таке свіже відео з Жижеком, яке може слугувати хорошим вступом до тих проблем, які Славой обговорює у "Живучи при кінці часів"

Вибачаюсь перед читачами Провода за доволі тривале мовчання. Я трохи вештався Європою, а трохи лінувався. Але щоб якось замолити свої гріхи, в мене для вас щось є - "Живучи в останні часи", найсвіжіша на сьогодні книжка Жижека, найактуальніший аналіз ідеологічного клімату нашого глобалізованого світу від одно з найкращих мислителів сучасності, і мого улюбленого, як ви всі знаєте. Хоча якість скану можливо не найкраща, я чесно зробив свій бест. Книжку повністю я ще не читав, тож не сподівайтеся на рецензію, та й загалом, рецензувати Жижека - це майже те ж саме, що рецензувати Александрійську бібліотеку. Єдине, що мені одразу впало у вічі - це все більша, скажем так, "залежність" Жижека від понятійної системи та парадигми думки Алена Бадью - приховані алюзії, відверті цитування, бадьюанські терміни, такі як Подія, суб'єкт, посилання на улюбленого Бадью Платона та матеріалістично перечитаного ним апостола Павла.

Ми всі щось чули про реалізм критичний, соціалістичний та навіть етнографічний, але реалізм капіталістичний? Чесно кажучи, книжка Марка Фішера привернула мою увагу зокрема і своєю викличною назвою. Виявилося, що недаремне. Звісно, Марк Фішер – це не мислитель-важковаговик, на зразок того ж Бадью, Жижека чи Джорджіо Агамбена. У світі ідей я б впевнено відніс його до середньої ваги. Але це й робить його доволі цікавим, адже як автор Фішер зумів поєднати глибоке теоретичне знання з подиву гідною спостережливістю, направленою на широке коло проблем сучасного світу, і зробити це в такому стилі, який буде цікавим та доступним для широкого кола читачів. А читати Фішера обов’язково треба.

Нещодавня істерія навколо епідемії грипу A/H1N1 слугувала майже підручниковою ілюстрацією того, що факти, і навіть такі реальні як масові захворювання, ніколи не є фактами самими по собі, а завжди стають полем боротьби різних суспільних сил за гегемонію. За останні два тижні тільки ліниві політики не тикали один в одного пальцями, звинувачуючи себе навзаєм якщо й не у виведенні небезпечного штаму, то принаймні в злочинному недбальстві у його профілактиці. І хоча кожен порядний політтехнолог вважав своїм святим обов’язком висловити думку на тему того, «кому ж це вигідно?», дуже мало людей звернули увагу на те, що епідеміологічна паніка в Україні вибухнула у цілком специфічний момент – у момент наближення чергових президентських виборів та першої малої річниці Помаранчевої революції.

Хочете бути справді модними? Ось одна порада: зневажливо ставтеся до римейків старих науково-фантастичних фільмів. «Війна світів» з пришелепкуватим фанатом саєнтології у головній ролі? Ви напевне жартуєте. Тільки фільм 1953-го року! «День, коли зупинилась Земля» з Кіану Рівзом? Хіба можна цю картину серйозно порівнювати з оригінальним фільмом 1951-го? І хто ж, при здоровому глузді, наважиться припустити, що римейк «Забороненої планети», реліз якого очікується у 2010-му, хоча б близько підбереться до бездоганності картини Фреда Вілкокса?

Хоча мода і те, що до неї відносять, завжди покладалася на певний різновид снобізму, така відповідь навряд чи дозволить нам зрозуміти, чому одні речі стають трендовими і є ознакою «просунутого смаку», тоді як інші у справжнього тренд-гіка здатні хіба що викликати поблажливу посмішку.

Раджу додивитись до кінця! А також зверніть увагу на обличчя Жижека, коли аудиторія починає сміятись. Мені здається, що Жижек мріє колись виступити перед людьми, які зустрінуть його жарт з урочистим та похмурим мовчанням.

Надибав тут серед своїх файлів пдф збірки статей про ідеологію. Серед авторів добра половина кращих мислителів ХХ століття від Адорно, Лакана та Альтюсера до Рорті, Джеймісона та  Жижека. Колись скачав її на лівацькому сайті www.contr.info, де вона в принципі і досі доступна. Все ж вирішив викласти її на Проводі для тих, хто ще не обзавівся:) На жаль, знову тільки англійською.

У зв'язку з загрозою поширення невидимих інопланетних впливів з окупованої пришельцями України президент РФ Дмітрій Мєдвєдєв зобов’язав усіх російських громадян у триденний термін пройти тест Войгта-Кампффа і, аби подати хороший приклад, зробив це першим. Однак провалився. Проводу стала доступна секретна стенограма, яку й викладаємо для наших читачів.

Слідчий Голдман налаштовує апарат Войгта-Кампффа. Мєдвєдєв явно нервує, але намагається цього не показувати, і від цього кумедно «пучіт» оченята.

Діма: Не проти, якщо я говоритиму?

Голдман не відповідає. Він мовчки налаштовує апарат на око Діми..

Дискурс народжується на перехресті тіла та мови. Саме тому важливо бачити того, хто говорить. Читаючи Жижека, тим більше у перекладі, ви ніколи не отримаєте того автентичного відчуття, яке виникає лише через мовлення. Це ще не означає, що ви зрозумієте якось гірше, але обов'язково інакше. Саме тому пропоную вам переглянути документальний фільм про Славоя Жижека канадо-американської режисерки Астри Тейлор. На жаль, тільки англійською.

Тривожне передчуття, що нічого не трапиться, що капіталізм існуватиме вічно, відчайдушна вимога зробити хоч щось, щоб революціонізувати капіталізм, є фальшивою. Воля до революційної зміни виникає як нестримне прагнення, як «я не можу вчинити інакше», або воно нічого не варте. У стосунку до розрізнення Бернарда Вільямса між «ought» та «must», автентичну революцію за визначенням здійснюють як «must» - це не те, що ми «повинні зробити», як ідеал, до якого ми прагнемо, а щось, що ми не можемо не зробити, оскільки ми не можемо вчинити інакше.  Саме тому тривога лівиці на рахунок того, що революція не відбудеться, що глобальний капіталізм просто триватиме вічно, є фальшивою, оскільки вона перетворює революцію на моральний обов’язок, на щось, що ми повинні зробити, поки ми боремося з інерцією капіталістичної сучасності.