Події останнього тижня навколо закриття популярного файлообмінника ex.ua викликали значний, якщо не сказати безпрецедентний резонанс в українському суспільстві. Безпрецедентність ситуації була викликана тим, що за кілька днів так званими хакерами були поставлені на коліна сайти основних владних інституцій в країні, включаючи сайти президента, МВС та СБУ. Новини про це, які інколи іронічно нагадували зведення з арени бойових дій, заполонили шпальти та ефір провідних медій, а відомі політики та публічні люди кинулися обговорювати ситуацію на чільних телеканалах.

Цією публікацією Провід ініціює новий розділ, що отримав назву «Розмови». Тут я буду публікувати інтерв’ю з цікавими, але маловідомими для більшості читачів персонажами, які мають відношення до сучасного українського культурного та суспільного життя. Розпочинаєм ми із розмови з особою, яку у мережі найчастіше можна зустріти під ніком giggs або giggster.

Не знаю, як Григорій Гонгадзе оцінив би сьогоднішню суспільну ситуацію в Україні (скоріше всього з крайнє обмеженим оптимізмом), однак впевнений в одному - йому не могло б не імпонувати, як його товариші та однодумці розпорядилися заснованим ним інтернет-виданням. Українська Правда була і залишається головним джерелом об'єктивної інформації для значної частини української думаючої інтернет-публіки. Тим більше приємно, що після запуску таких суб-проектів як Економічна Правда, Народна Правда, Таблоїд, Життя та кількох інших, команда УП не страшиться брати на себе і більш нішеві проекти, які навряд чи віщують значні фінансові прибутки. Так нещодавно в українській мережі з'явився новий проект від УП під майже контроверсійною в країні, де історики сидять у СІЗО, назвою - Історична Правда. Керівництво проектом здійснюють Вахтанг Капіані та Павло Солодько, а серед авторів вже є такі, скажімо, важковаговики, як Ярослав Грицак і Олександа (Оля) Гнатюк.

Справді хороші речі завжди вимагають свого власного місця і часу. Кажуть, колись давно, ще у до-жжшну епоху і задовго до повноприводного web 2.0, що запанував тут віднедавна, у просторах українського інтернету існував проект, який вже містив у зародку основні риси, які ми сьогодні асоціюємо із соціальними медіями. А ще кажуть, що присвячений він був літературі, розуміючи твір як текст, автора як нік та читачів як співавторів, а саму літературу як форму взаємодії творчих особистостей. І, накінець, стверджують, що біля витоків усього цього неподобства стояла багатолика віртуальна істота, яку ще й сьогодні можна інколи зустріти у інтернетрях під ім'ям giggster...

Наступний текст - це моя спроба сте(р)оретизувати цей феномен, з яким мені колись довелось на короткий час познайомитись особисто. Стаття була вперше надрукована часописом "Критика"

Коли Андрій Федорів опублікував на своєму блозі один з перших оглядів катастрофічної рекламної кампані пана Яценюка, я мав необежерність, залишивши коментар, підписатися на оповіщення про коментарі інших відвідувачів. У наступні тиждень-два ця маленька галочка перетворилася на справжню спам-атаку: щодня я отримував по 10-15 оповіщень, і правду кажучи, ще інколи отримую одне-два на день, хоча посту уже кілька тижнів. Наразі загальна кількість коментарів небезпечно наблизилась до ста. Їх 98, при чому 98% із них російською мовою.