Славой Жижек прославився серед не надто заклопотаної лаканівським психоаналізом аудиторії в першу чергу своїм неперевершеним "Гідом по кінематографу для збоченців", досконалим, напевне, зразком софістикованої теорії, поданої під настільки легкостравним та смачним соусом, що вона була здатна припасти до смаку і зовсім далеким від теоретичних питань середньостатистичним обивателям. Не знаю, як для кого, а для мене Жижек став своєрідним поводирем не лише у світі кіно, але у питаннях культури і теорії загалом. Починається все, як правило, із побіжної згадки якогось імені, явища, або події у тексті Жижека, що потім спонукає мене придивитися до них більш детально. Так я відкрив для себе нуар, Хічкока та Лінча, люблянську школу,  Бадью та й самого Лакана. Саме тому я інколи називаю Жижека про себе "континетом Жижек".

Інсценування (англ. Acting out) – це термін, використаний у англомовному «Стандартному виданні» творів Фройда для перекладу німецького терміну “Agieren”, що його використовував Фройд. Лакан, слідуючи за психоаналітичною традицією, використовує цей термін в англомовному варіанті.

Як у людини, яка трохи цікавиться психоаналізом і навіть намагається щось там перекладати із не дуже далеких від психоаналізу авторів, у мене просто не могло не бути своєї власної думки, як писати прізвище засновника психоаналітичного вчення Зигмунда Фройда. Ясно, що, як людина інтелектуально вихована на англомовній лектурі, я завжди віддавав перевагу "ой", а не "ей". Але днями я надибав у мережі статтю Вадима Менжуліна, яка змусила мене засумніватися. Головний аргумент пана Вадима полягає в тому, що Фройд за своєю ідентичністю був швидше євреєм, аніж австрійським німцем, а тому за основу транслітерації його прізвища ми маємо взяти його звучання не німецькою мовою, а мовою їдиш. На їдиш, як стверджує Вадим, це прізвище звучить як Фрейд. Аргумент вагомий і доволі переконливий. Все ж я залишуся при своїй попередній практиці, поки мене не переконають, що саме так це прізвище звучало в устах самого Фройда та його родини і близьких знайомих.

«Аналіз – це важка штука, і він робить боляче. Але коли ти гнешся під вагою витіснених слів, обов’язкової поведінки, лиця, яке треба зберегти, коли твоє уявлення про самого себе стає нестерпним, ти маєш ліки. Принаймні я це відчула на собі й безмежно вдячна за це Жакові Лакану…»

Франсуаза Жиру 

Книжки також мають свої дні народження, і деякі з них справді варті того, щоб ці дні народження святкувати. Так днями виповнилося 110 років від першої публікації «Тлумачення сновидінь» Зигмунда Фройда. Хоча перша публікація цієї книги датована 1900-им роком, насправді книжка з’явилася у листопаді 1899-го. Щодо плутанини з датою існують дві теорії. Перша з них стверджує, що 1900-ий виник через небажання видавця датувати книжку роком, що вже закінчувався, адже таким чином він мав менше шансів розпродати тираж. Друга, і та, в правдивість якої я більш схильний вірити, пояснює цю дату месіанською вірою самого Фройда у надважливість його психоаналітичного вчення, що спонукало його зіставити дату першого видання «Тлумачення сновидінь» з початком нового (у мріях Фройда – психоаналітичного) століття. Як би там не було, з нагоди такого важливого ювілею у мене виникла ідея спростувати три надзвичайно поширені помилкові судження про психоаналіз.

Мистецтво (фр. аrt) Фройд цінував мистецтво як одну з визначних культурних інституцій людства і присвятив багато своїх робіт як обговоренню процесу мистецького творення загалом, як і окремих творів мистецтва зокрема. Він пояснював мистецьку творчість за допомогою поняття сублімації, процесу, під час якого сексуальне лібідо перенаправляється на несексуальні цілі. Фройд також присвятив кілька своїх робіт аналізу окремих мистецьких творів, особливо літературних, які, на його думку, могли бути корисними для психоаналізу двома способами. По-перше, ці твори часто виражають у поетичній формі істини психічного життя, оскільки обдаровані письменники інколи можуть інтуїтивним способом безпосередньо осягати істини, які психоаналіз відкриває лише завдяки наполегливій роботі. По-друге, Фройд також стверджував, що пильне психоаналітичне прочитання літературних творів здатне відкрити елементи психіки автора.

Вчинок (фр. acte) Лакан розрізняє звичайну «поведінку», яка властива будь-яким тваринам, та «вчинки», що мають символічний характер, і на які здатна виключно людина. Фундаментальною характеристикою вчинку є те, що дієвець несе за неї відповідальність. Таким чином поняття «вчинку» набуває етичного виміру.

Фройда, Лакана та Жижека, цю психоаналітичну святу трійцю, поєднує між собою не лише інтелектуальна тяглість ідей. Інколи складається враження, що усі три мислителі мали також спільне почуття гумору. Жарти та анекдоти, які вони розповідають, часто слідують ті й же викривленній та парадоксальній логіці, на якій базуються самі їхні теорії.

Ось Фройд розповідає старий галицький анекдот, який прикликаний засвідчити унікальність людини у тваринному світі:

Два старих єврея розмовляють між собою. «Навіщо, - каже одни із них, - ти говориш, що їдеш до Кракова, щоб я подумав, що ти їдеш до Варшави, якщо ти й справді їдеш до Кракова».