Не зважаючи на спроби Лукашенка загравати з ЄС, свободи у країні не більшає. Вчора під час розгону мирної акції, приуроченої до десятої річниці зникнення лідерів опозиції Віктора Гончара і Анатолія Красовського, в Мінську було арештовано 35 чоловік. Як розповів в інтерв'ю сайту www.charter97.org один із затриманих демонстрантів, активіст громадянської кампанії «Європейська Бєлорусь» Максим Вінярський, омонівці не зупинились на незаконному затриманні, а вирішили вкотре спробувати переконати непосидючих активістів мовою чобота.

У Бєлорусь ввійшли російські танки. Новина може видатися сенсаційною, однак танки ввійшли лише для військових навчань, і, дасть Бог, повернуться назад. Чому ж протестує бєлоруська опозиція? Реакція опозиції може видатися необґрунтованою, навіть награною, якщо не брати до уваги, що Росія не раз натякала не силовий сценарій, якщо владі Лукашенки справді загрожуватиме серйозна небезпека. Нічого дивного, що режим не знайшов кращого способу відповісти, аніж брутальним арештом протестувальників. Якщо вже влада починає тоталітарну гру, вона просто змушена придушувати кожен, навіть найменший виступ. В цьому її сила, і в цьому слабкість.
 

Українці якось так звикли варитися у своєму соку, що практично не помічають подій, які відбуваються за межами їхньої країни. І поки ми продовжуємо розчаровуватись у власних політиках, в інших країнах відбуваються події, які дозволяють навіть нам з обмеженим оптимізмом дивитись у майбутнє. Ось останній приклад з Бєлорусі. Як пише на своєму блозі відомий у бєлоруський драматург Ніколай Халєзін, практично вся почтова кореспонденція, яку білоруси отримують з-за кордону, нахабно провіряється. Отримувачу вона надходить з роздертим конвертом та штампом «Надійшло у виробництво «Мінська пошта» у пошкодженому вигляді» Цинізм, коротше, процвітає. Не знаю як ви, а я належу до тих людей, які готові платити своїм добробутом за здатність читати особисту пошту без стороннього ока.