кандидати в президенти

Який президент нам потрібний? Ненавидь ближнього свого. Частина IV

Віктор Янукович. Що доброго я можу сказати про кандидата в президенти, проти обрання якого я так завзято протестував п’ять років тому з сотнями тисяч і мільйонами своїх співгромадян під мокрим снігом Майдану? Янукович так і залишився для мене схильним до бандитизму представником люмпен-пролетаріату з двома судимостями, якому не змогли зарадити навіть дорогі заокеанські імідж-мейкери. Навпаки, складається враження, що чим більше Янукович намагається подати себе як пристойного центристського політика, тим менше в нього залишається шансів досягти на виборах успіху.
 
З Януковича люблять посміюються за його численні перекручення та обмовки на зразок Анни Ахмєтової. Однак, на мою думку, такі перекручення не стільки свідчать про якусь виняткову тупість кандидата (хоча він можливо і не найбільш розумово обдарований з усіх), скільки про те, що виступи та промови, а ширше – уся ця демократична лобуда цивілізованого політичного суперництва, є йому глибоко чужою.

Який президент нам потрібний? Працюватиму не покладаючи рук, аби нічого не змінилося. Частина ІІІ

Сергій Тігіпко. Сергій Тігіпко – це такий собі Янукович-лайт. Сьогодні, після очевидної безрезультатності 5-річного правління Віктора Ющенка, не рідко лунають думки про те, що якби Кучма та його оточення вирішили поставити у президентських виборах 2004-го на Сергія Тігіпка, а не на крайнє суперечливого Віктора Януковича, в України був би зовсім інший президент, а Помаранчева революція ніколи б не відбулася, чи, принаймні, перетворилася б на маргіналізований виступ правих сил. Хоча на фактичному рівні такі міркування, швидше всього, є доволі ймовірними, вони все одно функціонують як певний фантазматичний екран, завдання якого – приховати автентичне травматичне ядро та істину Помаранчевої революції, а саме той факт, що, як мені вже доводилося писати, якісно новий соціальний простір не лише теоретично можливий, але й цілком здійснений в межах конкретного суспільства.

Який президент нам потрібний? Лукавство, проституція та зневажена універсальність. Частина ІІ

Минулого разу, у нашому огляді претендантів на найвищу посаду країни, ми поглянули на Віктора Ющенка та Арсенія Яценюка, і дійшли до висновку, що жоден з них не вартий того, щоб зайняти цю посаду у 2010 році. Сьогодні пропоную не менш критикно подивитися на чергову групу претендентів: Володимира Литвина, Петра Симоненка та Олега Тягнибока