Бувають же ж такі моменти… Повернувшись зі свого останнього походу до книгарні, я несподівано для себе виявив дивну річ – серед чотирьох куплених мною книжок, принаймні двох не повинно було б існувати. Перша книжка, за якою я власне і подався до «Є» – щойно опублікований останній роман Володимира Набокова «Оригінал Лаури», що провисів на волосині від часу смерті російсько-американського майстра. Хворий письменник, відчуваючи, що не встигне довести текст до закінчення, заповів розпорядникам своєї волі, зокрема дружині та синові Дмитру, знищити рукопис у випадку його смерті. Ця остання воля батька стала для Дмитра справжньою моральною дилемою. Як згадує він у передмові, мало пройти достатньо часу, щоб він зміг хоча б відкрити шухляду з батьківськими паперами. Як у такій ситуації прийняти зважене рішення, за яке не доведеться жалкувати? Що має переважити – батьківська воля чи його творчість, у якій він продовжує жити й у наш час? Вагання Дмитра тривали більше 30-років.