У минулому пості я опублікував переклад статті про лаканівське поняття дискурсу зі словника Дилана Іванса. Однак я чудово усвідомлюю, що навіть для людини, яка вже встигла трохи познайомитись із вченням Лакана, ці короткі словникові зауваги можуть здатися не більше, ніж абракадаброю. По-перше тому, що словник дає лише стислі формулювання того, що Лакан розвивав впродовж своїх семінарів принаймні від 1969 року, коли термін дискурсу був вперше сформульований у своєму теперішньому значенні, а по друге тому, що своєю теорією Лакан намагався зробити не більше, не менше, як передати в чотирьох крайнє аскетичних формулах усі можливі форми комунікативного зв’язку сучасного суспільства. Саме тому я вирішив, у силу свого розуміння і можливостей, більш детально зупинитися на лаканівському понятті дискурсу і тих загальних сенсах, які ми можемо з нього вичитати.

Дискурс. Лакан використовує термін «дискурс» (на відміну від, скажімо, «мовлення») для того, щоб наголосити на міжособистісній природі мови, на тому факті, що мовлення завжди передбачає іншого суб’єкта, співрозмовника. Відтак, знаменита лаканівська формула «несвідоме є дискурсом іншого» (яка вперше з’являється 1953-го року і пізніше переформульовується як «несвідоме є дискурсом Іншого») визначає несвідоме як вплив на суб’єкта мовлення, яке адресується йому з іншого місця; яке адресується іншим суб’єктом, про якого забули, іншою психічною локальністю (з іншої сцени).