Цей капосний суб'єкт. Брюс Фінк

Інтелектуальний клімат Франції другої половини 20-го століття не був надто толерантним до таких понять як суб’єкт і суб’єктивність. Спочатку структуралізм, з його наполяганням на універсальності структур, вирішив, що зможе за виграшки обійтись без таких сумнівних понять; потім постструктуралізм, вказуючи на очевидні недоліки свого попередника, водночас направив значні зусилля на те, що ці поняття, як тоді говорилося, деконструювати. Для таких теоретиків як Мішель Фуко, скажімо, суб’єкт є не чим іншим, як ефектом дискурсу, звичайною фікцією, і на цьому ставиться крапка. Для таких як Луї Альтюсер суб’єкт – це результат помилкового впізнавання та ідеологічної інтерпеляції. Можна уявити собі здивування людей, які серйозно звикли відносити Лакана до одного з цих інтелектуальних таборів, коли вони виявлять, що Лакан не лише використовував поняття «суб’єкт», починаючи зі своїх найперших робіт, але й сформулював у межах свого дискурсу одну з найбільш софістикованих та нюансованих теорій суб’єктивності. Тут відмінність Лакана від його (пост)структуралістських сучасників є часто дуже тонкою, хоча й від цього не менш підставовою. Так, скажімо, Лакан погодився б із думкою Фуко, що суб’єкт на певному рівні є просто фікцією, однак не забув би нагадати, що сама істина має структуру фікції. Поняття суб’єкта Лакана є крайнє складним і лежить в осерді всього його вчення. Тому його розуміння вимагає певної ознайомленості із іншими, не менш центральними поняттями лаканівської теорії. Брюс Фінк у передмові до своєї чудової книжки про поняття суб’єктивності у вченні Лакана перераховує їх як мінімум кілька десятків. Перераховувати їх тут, як і загалом намагатися резюмувати таке багатогранне і містке поняття як лаканівський суб’єкт в межах короткого допису, просто немає сенсу. Про все це ви зможете набагато більше дізнатися, прочитавши прозірливу та, заразом, доволі доступно написану роботу Брюса Фінка «Лаканіанський суб’єкт. Між мовою та jouissance».