
Ну от, сталося - я нарешті побачив Жижека. 26 червня 2010 року в Берліні на конференції, що називалася "Ідея комунізму. Філософія та мистецтво". Лінк на цю сторінку мені один знайомий кинув ще десь на початку тижня, і останні кілька днів я збирав банду зацікавлених, щоб не пертись до Берліна наодинці. Врешті поїхало нас троє - я, Марек і Якуб. Марек - поляк-гедоніст, який пише книжки про Мунка та Пшибишевського, і про німецьку богему загалом, та Якуб - студент, що страждає на дислексію, але знає всього більше за мене. Виїжджаємо вранці. До Берліна три години. Марек прожив свого часу в Берліні близько п'яти років, тому він набивається бути нашим гідом. Ми не заперечуємо. Снідаємо у знаменитому богемному кафе "Кранцлер" (де б іще). З тераси, на якій ми сидимо, прекрасний вигляд на Курфюрстендам (фото дивитись тут). Поки ми насолоджуємось легким континентальним сніданком, ми з Якубом коментуємо вдале поєднання вдох хмарочосів навпроти і те, що вони чомусь викликають асоціації з Чикаго (потім ми ще зауважимо, що місцями новий Берлін взагалі схильний до цитування Чиказької школи), а Марек читає нам коротку лекцію про нелегке життя берлінських богемників. По сніданку я пропоную заглянути в Diesel, бо хочу купити годинник, але цієї моделі в магазині немає. "На даний час наявний тільки в Кьольні або Мюнхені", говорить нам дівчинка-продавщиця. "Але ви можете замовити". Ми чемно відмовляємось і рушаємо в напрямку Потсдамерпляц. Поки ми йдемо, Якуб оповідає мені сумну історію цього місця. В довоєнному Берліні - це була одна із найлюдніших площ з дуже інтенсивним рухом (тут навіть встановили перший в світі світлофор, копія якого стоїть на площі і сьогодні). По війні Берлінський мур розрізав площу навпіл. Лакан би, напевне, написав матему Берліна як перекреслене велике В:) Сьогодні це місце знову забудовується і швидко перетворюється на один із центрів міста. "Коли я тут ходив до бібліотеки в середині 90-их", говорить Марек, "тут були тільки гігантські котловани і будівельні майданчики". Тепер майже вся площа забудована хмарочосами, які, проте, не створюють відчуття клаустрофобії. Простору на диво багато. Щоб трохи відпочити, ми влягаємося на газоні навпроти Соні-центру. До речі, про Центр. Якщо ви виберетесь колись до Берліна, обовязково раджу його відвідати. Викликає інтуїтивне кіберпанківське відчуття, ніби переносишся у місто майбутнього. По відпочинку, знову марш. Проходимо повз KDW - ЦУМ західного берліну і обєкт мрій німців зі Сходу. По дорозі ще натрапляємо на меморіал жертв Голокосту, створений Петером Айзенманом. Те, що на фото виглядає просто як нагромадження сірих кубів, насправді виявляється справжнім лабіринтом. Не хотілось би критикувати, але одразу відчувається різниця у підходах між меморіалом Айзенмана та памятником жертв Голодомору у Києві з його совєтським нативізмом. Після меморіалу - Бранденбурзькі ворота та Унтер-ден-ліднед. Правду кажучи, я б не радив особливо сюди ходити, якщо, звісно, ви не є фанами тлумів туристів та пруського неокласицизму. Поки ми шпацеруємо, Якуб встигає прочитати мені лекцію з історії пруської архітектури. На фоні красуються Берлінський собор та телевежа. На кулі вежі сонячні промені формують великий сяючий хрест. "В часи НДР", зауважує Якуб, "телевежа задумувалась як символ нового соціалістичного суспільства і його технічних досягнень. Можеш собі уявити, скільки жартів породив цей сонячний хрест серед жителів міста. Справжня помста Бога". Ну от нарешті і Фольксбюне, старий НДРівський теарт, який, якщо я правильно зрозумів, був збудований спеціально для Брехта. Типово совєтський стиль. Всередині сталінська псевдокласика. На фасаді великий напис KOMUNISMUS. Нам сюди. Перед будинком на газоні на сонці ніжаться "комуністи". Вхід на подію - 30 євро, для студентів 15. Чому не 29,99 та 14,99 думається мені? Напевне комуністи на здатні на самоіронію.
Ну а тепер про головне. Оскільки ми заплатили по-студентськи, то нас чомусь загнали на балкон, а не в головний зал. З моїм зором, не надто пристосованим до великих відстаней, я міг бачити лише якісь постаті на сцені, одна з яких говорила голосом Жижека. Але чи був це Жижек насправді, ручатись не можу:) Я навіть спробував скористатись зумом свого телефона, але він "бачив" ще гірше:) (див. фото до цього поста, друга постать зліва - це Жижек. Внизу в першому ряді традиційно біліла постать Бадью). Втім, загалом ця постать поводилась цілком по жижекіанськи - весь час щось підкреслювала у доповіді, перекладала листки, прогортала волосся, поправляла одяг і т. д. Я навіть спеціально засік, скільки Жижек зможе висидіти спокійно. Результат - максимум 15 секунд. Але це звісно жарти. Насправді лекція була як завжди по жижекіанськи барвистою і, думаю, тривала б довго, якби не годинний регламент. Про зміст лекції не буду особливо говорити - просто перегляньте два попередні пости.
Ось так я нарешті "побачив" Жижека:) Але перший "блін" завжди "комом", тому розстроюватись особливо не буду. Чесно кажучи день був просто чудовий!
Коментарі
16 December 2009
2 дні 8 годин
Правду кажучи, не памятаю, чи читав. Що ж до Гундорової, то судячи з того, як вона інколи докидає якесь лаканівське поняття у свої тексти, Лакана вона не розуміє. І взагалі я ще ніколи не читав хорошої статті про Лакана українських авторів. Раджу читати англомовних, ну і по можливості франкомовних. Наприклад, того ж Жижека, Жака-Алена Міллера чи Брюса Фінка
16 December 2009
2 дні 8 годин
Наскільки я знаю в 10 числі за 2001 рік була опублікована стаття Жижека. Статті про Жижека не бачив і загалом знаю, що редакція чомусь вважає його занадто лівим для себе. Але ось архів Критики . Можете спробувати пошукати.
Додати новий коментар