Серед численних теорій змови, які побутують у світі, однією з моїх
улюблених є так звана теорія «винайденого Середньовіччя». Автор цієї теорії,
німець Геріберт Ілліх, стверджує, що період від 614 до 911 року нашої ери
ніколи насправді не існував. Його просто вигадали пізніші хроністи. На цю думку
Геріберта наштовхнула подія, яка трапилася понад чотириста років тому, у 1582
році, під час Григоріанської календарної реформи. Коли Римський Папа Григорій
ХІІІ заходився запроваджувати новий календар, його астрономи та математики
прийшли до висновку, що різниця у датах старого Юліанського та нового Григоріанського
календарів повинна складати 10 днів. Саме ця деталь і викликала підозру пана
Ілліха. Адже за всіма попередніми підрахунками, Юліанський календар, що був
запроваджений Юлієм Цезарем у 46 році до нашої ери, мав би відстати від реального сонячного часу
на 13 днів. Звідси, Геріберт зробив висновок, що приблизно три століття нашої
ери ніколи не існували в реальності, а стали просто гігантською похибкою у
європейському літочисленні, тим, що він називає фантомним часом.
Звісно, як і у кожній теорії змови, у висновках пана Ілліха криється одна
велика похибка, і їх загалом не важко заперечити. Справа в тому, що Григоріанська
реформа починала відлік Юліанського календаря не від 46 року до н. е., коли
його було запроваджено, а від 325 року нашої ери, коли його востаннє підганяли
під реальний сонячний час під час Першого Нікейського собору. Саме цей факт і
пояснює невідповідність у відставанні календаря у 1582 році.
Скажу по правді, теорія «винайденого Середньовіччя» подобається мені не
стільки своєю очевидною, на перший погляд, абсурдністю, скільки, навпаки, своєю
цілком матеріалістичною правдоподібністю. Ну хто, скажіть мені, здатний
ручитися, що десь там, у мороці середньовічного варварства, яке настало після
падіння Римської імперії, кілька століть чи принаймні кілька років не могли
просто загубитися? Наше людське відчуття часу є настільки крихким і непевним,
що ми не можемо з точністю сказати, що ми робили вчора чи місяць тому. Куди нам
стверджувати щось про події тисячолітньої давнини?
Власне теорія пана Ілліха нагадує мені ще одну теорію змови, яка є куди поширенішою
у наших широтах, аніж теорія про «винайдене Середньовіччя» - теорію змови під
назвою «Велика вітчизняна війна». Тому мені й не дивно навіть, що ця теорія
також містить махінації з часом. Тоді як для всього світу Друга Світова війна
розпочалася 1 вересня 1939-го року, а закінчилася 2 вересня 1945 року, мільйони людей,
які проживають у країнах, що колись належали до Совєтського Союзу, і досі
переконані, що війна почалася 22 липня 1941-го, а закінчилася 9 травня 1945-го
року. Правда називають вони її трохи по іншому – Велика Вітчизняна війна. Ну і
Бог з ним, скажете ви, хай собі називають. Я б погодився, якби цей зсув не був
цілком симптоматичним у фройдіанському значенні цього терміну, адже його мета –
в першу чергу приховати від людського ока неприємну правду про цей гігантський
конфлікт і роль Совєтського Союзу у його початку і перебігу.
Адже сказати, що
«совєтський народ героїчно переміг у Великій Вітчизняній війні і врятував світ
від фашизму», як це люблять сьогодні повторювати ідеологи в погонах у Кремлі і
як, боюсь, стане незабаром обов’язковим до повторення і в Україні, означає сказати
тільки пів правди. Не меншою правдою буде стверджувати, що СССР став одним із
призвідців цієї війни, атакувавши 17 вересня 1939 року Республіку Польщу як де
факто і де юре (таємні додатки до пакту Ріббентропа-Молотова) союзник
гітлерівської Німеччини. Терор, який совєтська влада розв’язала на окупованих
землях Західної України, Західної Білорусі та Прибалтики коштував їх жителям
за
підрахунками істориків близько двох мільйонів жертв. Не всі вони загинули.
Більшість були депортовані до Сибіру та Середньої Азії у товарних вагонах без
їжі та опалення серед сорокоградусних морозів. Але навіть кількість
замордованих НКВД нараховувала сотні тисяч. Думаю, кожній нормальній людині досить
буде хоч раз прочитати розповіді про те, як шлях цих товарняків був всипаний
тільцями немовлят, які першими не витримали нелюдських умов депортації і яких
їхні матері, напівзбожеволівши від горя, змушені були викидати просто через
вікна, щоб назавжди позбутися фантазму про «Велику Вітчизняну війну».
Але й це
ще не все. Одночасно з таким нацистським за своєю суттю «визволенням» східних
територій Польщі, совєтська воєнщина розв’язала агресію проти Фінляндії та
окупувала Бессарабію. Лише героїчний опір фінів зміг захистити їхніх матерів
від жахливої необхідності викидати своїх мертвих дітей через вікна товарних
вагонів. Хіба людина, яка знатиме ці факти, зможе дивуватися опорові, скажімо,
Української Повстанської Армії? Думаю ні, якщо вона справді нормальна людина.
Я далекий від того, щоб одбілювати тут УПА чи очорняти солдатів совєтської
армії. Як не як, мій прадід пройшов усю війну як совєтський солдат і закінчив
її у Берліні з численними нагородами за мужність, а мій дід завжди згадував про
лісові загони, як польські, так і українські, не інакше як про бандитів. Але я
переконаний, що ми зобов’язані знати всю історію, а не лише сфабриковану
совєтськими ідеологами казочку про мужніх солдат-визволителів. А це саме та
історія, якій немає місця у розповідях добрих дядьок з Кремля про «Велику
Вітчизняну війну».
Але справа навіть не в історії. Справа в тому, що ця «історія», ця теорія
змови про «Велику Вітчизняну війну», яка раптом почалася 22 червня 1941 року,
коли підла Німеччина напала на невинний Совєтський Союз, сьогодні
експлуатується Януковичем та його бандою, щоб купити легітимність для свого
експлуататорського олігархічного режиму. Ось що мене найбільше не влаштовує у
всіх цих совєтських байках про перемогу над фашизмом – те, що сьогодні справжні
фашисти у Кремлі, і їхні малоросійські прихвосні в Києві, використовують їх,
щоб купляти собі заводи і майбахи, в той час як задурманені ними громадяни
змушені вчитися у низькопробних університетах, що дають тільки видимість
освіти, лікуватись у недофінансованих лікарнях і жити у старих хрущовках з
напівзруйнованою інфраструктурою. Якби не це, то чесно, хай би собі і далі
вірили у свою «Велику Вітчизняну війну», як он дехто вірить, що династія
Каролінгів ніколи не існувала.
На фото: Совєтські та нацистські офіцери приймають спільний парад 23 вересня 1939 року у Бресті після успішної окупації Польщі.
Опублікувати в Твіттері
Коментарі
16 December 2009
2 дні 8 годин
Чесно кажучи, ваші аргументи тільки підтверджують мою думку. Я й не кажу, що совєти були такі погані, а американці чи західноєвропейці були ангелами. Я стверджую, що цей конфлікт був досить складним і часто суперечливим. Однак домінантна в Росії парадигма "Великої Вітчизняної війни" як раз і не допускає цієї складності. Для неї є тільки чорні і білі, і чорними як правило є навіть не ті, хто вчинив злочини 60 років тому, а ті, хто не подобається Кремлю сьогодні.
16 December 2009
2 дні 8 годин
Поясню ще раз. Якщо ви не платний кагебіст, який морочить мені тут голову, то ви зрозумієте. Цей допис направлений в першу чергу на розвінчання міфу "Великої Вітчизняної війни", який від середини минулого століття був чи не центральною ідеологемою Совєтського Союзу, і залишається таким і для сучасної Росії. Проблема цієї ідеологеми, як на мене, навіть не в тому, що вона якось там викривляє минуле, як у тому, що сьогодні вона використовується правлячими кагебістами у Кремлі, і віднедавна і нашою олігархічною владою для власної легітимації. Це крайнє реакційний і консервативний міф, який слугує реставрації в Україні совєтських тоталітарних практик, саме тому я його засуджую. Це моя позиція і я її не приховую. Звідси і вибір фото. Я, звісно, міг би вибрати фото з польськими солдатами, які входять у Чехословаччину у 1938-му, але сьогодні Польща:
а) не намагаються розташувати на території моєї країни свої війська і не заохочує сепаратистських рухів на нашій території;
б) не має наміру поглинути цілі сектори української економіки;
в) на догоду їй на приймають законів про відміну квот на укаїномовну частку у радіомовленні і не переписують історії;
г) а головне Польща за останні 20 років завжди виступала фактором, який заохочував демократизацію і європеїзацію моєї країни, тоді як Росія майже завжди тягнула її назад у тоталітаризм.
Я міг би легко продовжити цей список, але думаю, що думка моя і так висловлена чітко.
Додати новий коментар