Капіталістичний реалізм, або кілька слів про те, як Янек заганяє своїх друзяк-олігархів у газову камеру

 

Але поряд із зовнішньою причиною дій Янека, такою собі грою на електорат, чи не важливішою була причина внутрішня. Адже дешевий російський газ потрібний не стільки пересічному громадянинові України, скільки тим олігархам, власникам гігантських металургійних та хімічних заводів, які засіли в оточенні Партії Регіонів. Не модернізовані, крайнє енергозатратні підприємства донів, створені ще за Совєтського союзу, як вампіри крові вимагають дешевих джерел енергії, для того, щоб мати хоч якийсь шанс конкурувати на світовому ринку, де тон задають більш сучасні та значно ефективніші компанії. Якщо для досягнення цієї мети треба поступитися якимись культурними символами чи частиною суверенітету, то вони, не задумуючись ні на мить, радо це зроблять, чому доказом події останніх днів.

 

Такий капіталістичний реалізм нинішньої малоросійської влади в Україні є швидше закономірним, адже ще славної пам’яті Карл Маркс вказував на те, що капітал не знає національних кордонів і не визнає національного суверенітету, який зазвичай був для його, капіталізму, розвитку радше перепоною, аніж стимулом. Той самий капіталістичний реалізм визначає і визначатиме культурну політику «янеків». Для капіталізму культура є глибоко байдужою, і національна культура в тому ж числі. Капіталізм звертає увагу на культуру виключно тоді, коли її можна перетворити на товар і вигідно продати. Якщо покупцем виявиться грошовитий московський дядя з Кремля і платитиме він газом – то тим краще. І не подумайте, ради Бога, що капіталістичним реалістам у таборі «біло-блакитних» такий продаж не даватиме спокою своєю схожістю на зраду. Поняття зради, як і етики загалом, глибоко чуже капіталізму.
 

 

І все ж, починаючи свою ганебну гру, Янек насправді починає гратися з вогнем. І постраждалими в результаті його «реалістичних» дій можуть виявитися не лише пересічні громадяни України (впевнений, на це йому глибоко начхати), а й самі пани олігархи з його оточення. Думаю, всім відомі російські апетити, в тім числі не лише політичні, але й економічні. Проблема в тому, що в Янека майже немає запасу міцності, щоб їм протистояти. Будь-яка спроба опиратися бажанням Кремля буде негативно сприйнята його ж електоратом. Заразом спроби захисту національних інтересів навряд чи завоюють йому любов від жителів Заходу та центру країни, хіба що трохи менше ненависті. Міцно забарикадовуючи себе у російській сфері впливу і здаючи потрохи суверенітет держави, Янек тим самим копає яму економічній незалежності і навіть самому праву на власність своїх грошовитих друзяк. Адже не секрет, що державний суверенітет завжди був головною опорою національної буржуазії у захисті своїх ринків та своєї власності. Відтак руйнуючи його на догоду сьогоднішньому моментові і тимчасовим фінансовим перевагам, Янек тим самим закладає міну сповільненої дії. Думаю, що за кілька років, коли їхній бізнес стрімко переходитиме в російські руки, наші олігархи і самі це усвідомлять, але може бути вже запізно.