Не мовчати

Ну от, сталося. Попри запевняння пані Тимошенко, рука Віктора Януковича таки лягла на Пересопницьке Євангеліє. Як повинні нормальні українські громадяни, яких обурює сам факт інавгурації людини з двома кримінальними судимостями і, підозрюю, з не менш кримінальними планами на майбутнє ставитись до цієї події? Ну по-перше, хоч як би нам не хотілося протилежного, ми повинні визнати легітимність результатів виборів. Вибори в Україні пройшли переважно демократично і посада президента дісталася Януковичу в результаті реального волевиявлення громадян. Власне обрання Януковича є, як це не парадоксально, одним із завоювань Помаранчевої революції. Якщо ми вважаємо демократію найбільш ефективним державним устроєм і відстаювали її на Майдані у 2004-му, то у 2010-му на жаль змушені визнати право наших співгромадян на їхній вибір, навіть якщо він нам дуже не подобається. Але це не означає, що ми повинні змиритися і мовчки спостерігати, як біло-блакитна кліка повільно перетворює країну на черговий азійський паханат. Може у когось, хто спостерігав вчора за інавгурацією, виникла спокуса повірити у чесність тієї присяги, яку Янукович виголосив у стінах Верховної Ради. В мене особисто таких ілюзій немає.

Ось що для мене означає Україна Януковича:

Переконаний, що найближчим часом ми станемо свідками ще більш нахабного та масштабного наступу на наші конституційні права та свободи. Тому сьогодні перший обов'язок українських громадян - не мовчати. Пильно, навіть упереджено, слідкувати за кожним кроком нової влади і давати відсіч кожній спробі перетворити нас на мовчазних і переляканих хохлів. Боюсь, ця влада розумітиме тільки силу, і саме силу організованого і масового опору ми їй повинні і можемо протиставити!