Екзистенсіалізм: практика урбаністичного спротиву

Не знаю, як ви ставитесь до графіті на зразок «Лечу СПИД» або «Їж себе, а не тварин». Я, зі свого боку, вважаю їх досить свіжою альтернативою до тупих бігморд та яскравих вивісок магазинів. Графіті для мене (хоча не кожне, напевне) є зразком автентичного політичного акту. Практикою якщо й не автентичної революції, то, принаймні, автентичного спротиву. Графіті, як говорить Банксі, чи не найвідоміший його практик та ідеолог останніх двох десятиліть, це те, що лишається людям, яким більше нічого не належить. Це, власне, привласнення, або швидше, відвойовування міста від тих, хто вважає, що місто - це приватна територія для розміщення власних бутіків та ресторанів і паркування пузатих хамерів. Це спротив проти відчуження сучасного міста, від його трактування власних жителів, та й себе самого, як ще одного товару для споживання. «Це не нагода для фотографування», пише Банксі на місці, де туристи люблять сфотографувати себе на фоні британського парламенту. А ще він додає: «Ніколи не малюйте графіті у місті, мешканці якого все ще показують пальцем на пролітаючі в небі літаки». Власне, графіті та революцію споріднює те, що обоє відкривають новий простір (перше для вислову, друга для чину), обоє роблять неможливе можливим і обоє вимагають певного ризику, певної сміливості для того, щоб їх практикувати. Щоб відчути їхню близькість досить пригадати хоча б розписи на стінах Головпоштамту за часів Помаранчевої революції і урочисто похмурих революціонерів наметового містечка, які палять багаття прямо на Хрещатику перед Київрадою. А ще графіті розмасковує владу, робить її безсилою, накладає на ідеологічний простір міста свої власні акценти та інтонації, які примушують перехожих раптом побачити оточуюче їх місто в цілком іншому світлі. «Люди, які прокидаються зранку, спричиняють голод, війни та смерть», проголошує одна з відомих робіт Банксі (три милі вікторіанські бабусі у характерних плащиках та капелюшках грають у кеглі запаленими бомбами). Не влада, не клани, не угруповання, а саме люди. Думаю, Банксі хоче сказати, що влада – це абстракція, що влади у певному важливому сенсі не існує, що існують виключно окремі люди, які прокидаючись зранку, спричинюють голод чи війни, або ж організовують незаконне повернення ПДВ, змушують телеканали брехати чи фабрикують результати виборів. І як такі, як окремі люди, пригнічені неправедністю своїх власних дій, вони слабкі та сповнені страху. Ну і нарешті – графіті, це не одноразовий вандалізм, а стиль життя. Це екзистенсіалізм (від stencil - трафарет), я влучно говорить Банксі. Думаю, нам варто до нього прислухатися. Особливо зважаючи на той вибір, який українське суспільство на жаль зробило кілька днів тому.

Охочих запрошую скачати собі дві самвидавівські книжки Банксі "Екзистенсіалізм" та "Гатячи головою об цегляну стіну", сповнених урбаністичної політичної іронії. Обережно, файли десь по 50МВ кожен.