Ти тільки голос і більш нічого. Младен Долар

Події, на кшталт цієї, в принципі трапляються рідко, але історія знає принаймні кілька таких випадків, наприклад народження християнства або експансію арабів у восьмому столітті нашої ери. Раптом, майже нізвідки, з якогось задрипаного і доти маловідомого місця на арену історії виходить новий народ, технологія або ідея, яка швидко завойовує світ. Чомусь саме таке порівняння спадає на гадку, коли я  думаю про Люблянську школу психоаналізу. Перше питання, яке хочеться задати звучить так: «Ну чому власне Словенія, що було такого особливого у цій крихітній югославській республіці епохи пізнього Тіто, що дозволило їй виростити цілу, я не побоюсь цього слова, плеяду визначних лаканіанських філософів? Адже Люблянська школа – це не лише Славой Жижок. Це також Рената Салекл, Альонка Зупанчіч, ну і звісно ж Младен Долар. Власне з його книжкою «Голос та й більш нічого» я і хотів би познайомити читачів Провода.

Здавалося б, голос. Ну що про нього можна сказати? Однак лаканіанський теоретик завжди має що сказати, а тим паче, коли йдеться про таке центральне місце людської суб’єктивності як голос. Як відомо, Зиґмунд Фройд виділяв три головні частковні об’єкти: груди, фалос та екскременти. Жак Лакан, з його любов’ю до доповнення та реінтерпретації вчення Фройда, додав до цього списку ще два – погляд і голос. Щодо першого поняття, погляду як objet a, можете дещо почитати у розділі Лаканіана на Проводі. Що ж до другого, то я особисто не знаю кращого та більш повного трактування голосу з позицій лаканівського психоаналізу, аніж книжка Младена Долара «Голос і більш нічого». Власне ця робота є справжнім філософським та стилістичним шедевром, і розчарує вона лише тих, хто (помилково) вважав Жижека неповторним словенським смародком, до глибини думки якого навряд чи вдасться добратися хоч комусь із його одноплеменців.

Книжку Долара можна знайти тут. Текст англійською. Насолоджуйтесь!