Майте сміливість прочитати цю книжку. Франц Фанон

Звертаючись до своїх земляків-французів у передмові до цієї роботи Франца (Ібрагіма) Фанона Жан-Поль Сартр сказав: «Майте сміливість прочитати цю книжку». Нарешті прочитавши її особисто, думаю, що, попри любов французьких авторів до ефектної фрази, твердження Сартра треба сприймати буквально. Але тільки при одній умові – якщо читач поставиться до роботи Фанона серйозно і наділить кожне його слово беззастережною буквальність. Бо й справді, хоча Фанона нерідко називають одним із метрів постколоніальної теорії, його книжки, і «Приречені цієї землі» зокрема, дуже далекі від відстороненого академічного аналізу на зразок Едварда Саїда чи, скажімо, Гомі Бгабги. Франц Фанон був одним із тих авторів, в яких слово не розходилося з ділом, і які усвідомлювали, що колоніальну систему можна знищити виключно завдяки революційній практиці, у першу чергу насильству. Народжений на французькому Мартиніку, Фанон мав «чудову» нагоду запізнатися з усіма «красотами» колоніалізму на власній особі. Власне, колоніалізм для Фанона, і я думаю, це найголовніше, що повинні винести для себе його українські читачі, - це не якісь окремі практики домінування, а тотальна система, яка надає колоніального, викривленого характеру навіть тим феноменам, які, здавалося б, є дуже далекими від питання влади та дискримінації, включно з самими ідентичностями колоніальних суб’єктів. Це система збудована виключно на насильстві і напоєна насильством у своєму щонайбуденнішому функціонуванні. Відтак, національна революція, яку так натхненно проповідує Фанон, постає як процес перенаправлення насильства, скерованого на колонізованого, на саму систему, мета якого – звільнення від колоніального домінування та демонтажу усієї колоніальної системи. Перефразовуючи визначення комунікації Лакана можна сказати, що у революційному насильстві колонізатор отримує назад від колонізованого своє власне послання у його перевернутій істинній формі. Національна революція робить видимим те насильство, яке колонізатори не помічали у колоніальні часу, насолоджуючись своїми орієнталістськими фантазіями та сприймаючи його за природну форму відносин між «дикунами» та «білими людьми». Але про все це набагато краще розказано у самого Фанона. То ж майте сміливість прочитати цю книжку!

 

P. S. Особливо хочу звернути вашу увагу на заключний розділ книжки, де Фанон, будучи професійним психіатром, зібрав клінічні випадки психічних розладів, викликаних колоніалізмом. Наприклад, до Фанона приходить пацієнт, якого по ночах переслідують нестерпні верески та крики. Під час розмови виявляється, що він працює у поліції і йому доводиться щоденно піддавати жорстоким тортурам і навіть вбивати алжирських патріотів. Хоча колоніалізм виправдовує такі практики і навіть нагороджує найбільш завзятих катів медалями та почестями, совість цього чоловіка говорить йому щось зовсім інше і крики жертв повертаються у формі жахливих слухових галюцинацій, що зводять його з розуму. Іншому пацієнтові, членові руху опору, ввижаються десятки ідентичних обезкровлених жінок. Тоді кімната заповнюється кров’ю і жінки починають всотувати її в себе, повільно втрачаючи свою мертвецьку блідість. Під час розмови Фанон дізнається, що його пацієнт власноручно зарізав цю жінку, дружину активного учасника французького народного ополчення, під час каральної акції. Фанон викладає випадок за випадком, короткі, майже беземоційні, крайнє об’єктивні у своєму підході до обох сторін в конфлікті перекази додаються один до одного і у вас потрохи волосся починає ставати дибом. Якщо решту книжку ще можна було читати як звичайну «теорію», то для цього розділу дійсно знадобиться сміливість.