Жак Лакан: коротка біографія

«Аналіз – це важка штука, і він робить боляче. Але коли ти гнешся під вагою витіснених слів, обов’язкової поведінки, лиця, яке треба зберегти, коли твоє уявлення про самого себе стає нестерпним, ти маєш ліки. Принаймні я це відчула на собі й безмежно вдячна за це Жакові Лакану…»

Франсуаза Жиру 

Жак Марі Еміль Лакан(нар.13 квітня 1901 – пом. 9 вересня 1981) – французький психоаналітик, що зробив значний внесок у сучасний психоаналіз та філософію. Вважається одним з найвпливовіших аналітиків після З.Фройда. Починаючи з 1953 року і до смерті Лакан проводить щорічні семінари присвячені певній темі, де в усній формі намагається донести до слухачів основи свого бачення психічної сфери людини та можливості впливу на цю сферу з допомогою психоаналізу. Поряд з публічними виступами творчість Лакана формують ряд друкованих робіт, більш структурованих, проте  менш зрозумілих для широкого читача.

Відповідно до поділу відомої дослідниці історії психоаналізу Елізабет Рудінеско, Жак Лакан належить до другого покоління французьких психоаналітиків разом з Сашою Нахтом, Морисом Буве, Даніелем Легашем, Франсуазою Дольто та Анрі Ейєм. Діяльності цього покоління передує діяльність першого, до якого Рудинеско відносить Рене Лафорга, Эдуарда Пішона та Марі Бонапарт, що у 1926 році створили Паризьке Психоаналітичне Товариство (ППТ).

Біографія.

Жак Лакан народився в Парижі, старшим з трьох дітей у сім’ї Альфреда та Емілії Лакан. Його батько був успішним продавцем мила і олій. Взагалі ж родина була вкрай релігійною та консервативною. Молодший брат в 1929 році пішов до монастиря.

В 1907 році, ще дитиною, Жака віддають на навчання в один з найпрестижніших навчальних закладів Парижу - католицький коледж Станісласа. Тут він здобуває тверду початкову та середню освіту. Саме на цей час припадає його знайомство з творчістю Баруха Спінози, Жана Барузі, Ляйбніца, святого Павла та Ангеліуса Селезіуса.

З 1919 навчається на факультеті медицини, з 1926 спеціалізується з психіатрії в госпіталі Святої Анни; також проходить стажування під керівництвом всесвітньовідомого психіатра Гаєтана де Клерамбо в спеціальній лікарні префектури поліції. Пізніше, через 40 років, Лакан назве Клерамбо своїм єдиним вчителем.

У 20-ті роки особливо зацікавлений філософією Карла Ясперса і Мартіна Гайдегера, приймає участь у семінарах Олександра Кожева з філософії Гегеля. Разом з ним семінари відвідують Андре Бретон, Моріс Мерло-Понті, Жорж Батай та Жан-Поль Сартр.

У 1932 Лакан захищає докторську дисертацію «Паронаїдальний психоз та його відношення до особистості». За кілька місяців до захисту дисертації починає проходити власний аналіз у Парижі у польсько-американського аналітика Рудольфа Ловенштайна. В 1934 році стає кандидатом на вступ у Паризьке Психоаналітичне Товариство (ППТ). В 1938 стає повноправним членом ППТ, після чого починає власну психоаналітичну практику. Членство в ППТ стає можливим для Лакана лише за умови продовження аналізу у Ловенштайна - одного з чотирьох навчальних аналітиків Франції. Такий вимушений аналіз припиняється тільки у 1939 році, разом із втечею Ловенштайна у США.

3 серпня 1936 Лакан презентує на 14 Міжнародному психоаналітичному конгресі в Марієнбаді свою першу аналітичну доповідь «Стадія дзеркала». Ернст Джонс, будучи головою конгресу, перериває доповідь, вказуючи на закінчення часу відведеного на неї. Ображений Лакан залишає засідання. Текст доповіді не зберігся.

Взагалі, у 30-х роках Лакан активно приймає участь в інтелектуальному житті Парижу. У цей час його діяльність пов’язана з такими іменами, як Андре Бретон, Жорж Батай, Сальвадор Далі та Пабло Пікассо. Тісно співпрацює з сюрреалістами, присутній на першому авторському читанні «Уліссу». 1932 публікує у «Мінотаврі» «Мотиви параноїчного злочину: злочин сестер Папен».

1933 року Лакан знайомиться з Марі-Луїзою Блонден, з якою в невдовзі одружується. Разом вони мають трьох дітей: Кароліну (нар. 1937), Теобальда (нар. 1939) та Сібіла (нар. 1940). Проте, з часом Лакан закохується в Сільвію Батай, французьку актрису, дружину письменника Жоржа Батая. Починаючи з 1938 Сільвія розділяє своє життя з Лаканом. 1941 у них народжується дочка – Жудіт.

Під час Другої світової війни Лакан працює у військовому шпиталі у Парижі та призупиняє аналітичну практику.

1946 ППТ відновлює свою діяльність, Лакан разом з Нахтом і Лагашем беруть на себе відповідальність у підготовці аналітиків та подальшому супервізорському контролі.  Після закінчення війни Лакан відвідує Англію. Там, протягом 5 тижнів переймає досвід закордонних колег. Зустрічається з британськими аналітиками, серед яких провідні представники психоаналітичної школи Мелані Кляйн: Уілфред Біон та Джон Рікмен. Здобутки Біона в напрямі аналітичної роботи з групами цікавлять Лакана і в подальшому впливають на формування структури дослідницьких груп, які будуть називатися «Картелями». В цей час, також, починається його тривале листування з Д. Віннікотом.

В 1948 році помирає мати Лакана.

В 1949 Жак Лакан у філософа Олександра Койре знайомиться з Клодом Леві-Стросом. Дослідження в області антропології видатного етнолога-структураліста в подальшому будуть сильно впливати на Лакана. Також 1949 року Лакан представляє нову доповідь про Стадію дзеркала на 16 конгресі Міжнародної психоаналітичної асоціації в Цюриху.

Наприкінці 40-х років Лакан починає у своїй роботі активно користуватися короткими психоаналітичними сесіями, за що отримує перше попередження від Паризького Психоаналітичного Товариства у 1951. Цього ж року Лакан, на квартирі своєї дружини Сільвії Батай, починає проводити щотижневі приватні семінари, наголошуючи на «поверненні до Фройда», як основному напрямі психоаналітичних досліджень. На семінарах Лакан коментує фройдівські клінічні випадки Дори та Людини-Вовка (1951-1952), Людини-Щура (1952-1953). У той час він вважається найбільш продуктивним і оригінальним теоретиком групи, тим більше, що він завжди використовує посилання на класичну ортодоксальну фройдистську теорію. У січні 1953 Лакан стає президентом ППТ та пропонує вести навчання психоаналітиків за чотирма напрямами: коментарі офіційних текстів (зокрема, фройдівських), курси з контролю техніки, клінічна та феноменологічна критика та дитячий аналіз. Свобода вибору між напрямами має залишатися за студентами. Проте, ідеї Лакана з реформування психоаналітичної освіти не підтримуються. З часом, у ППТ формується група, що протистоїть Лакану, та яка, досить швидко, нав’язує свої погляди більшості Товариства.

1953 року група студентів психоаналітичного університету Парижу, незадоволених бюрократизмом та автократією серед викладачів, оголошують страйк. Ця подія призводить до кризи усередині ППТ, та, як наслідок, зміни керівного складу цієї організації. Лакан, після зняття з себе титулу президента ППТ, виходить з організації та, разом з іншими колишніми членами (Даніель Лагаш, Франсуаза Дольто), засновує нову установу – Психоаналітичне Товариство Франції (ПТФ), котре, згідно з задумом засновників має являти собою щось на зразок освітнього закладу – університету. Одним із наслідків такого кроку було позбавлення учасників новоствореної організації членства у Міжнародній Психоаналітичній Асоціації. На першому  засіданні ПТФ Лакан читає лекцію «Символічне, Уявне, Реальне».

У вересні 1953 Лакан, вже член нового Товариства, презентує у Римі на Конгресі франкомовних аналітиків доповідь «Функція і поле мовлення та мови у психоаналізі»

Відразу після заснування ПТФ, Лакан починає публічний щотижневий семінар у лікарні Святої Анни, який став дуже важливим явищем в інтелектуальному житті Франції та постійно привертав велику кількість учасників. Власне семінарські, теоретичні лекції, проходять по середах, по п’ятницях відбувається розбір клінічних випадків.  Перший семінар отримує назву «Праці Фройда з техніки психоаналізу» (1953-1954). Далі ««Я» в теорії Фройда та в техніці психоаналізу»(1954-1955), «Психози»(1955-1956), «Відносини об’єкта та фройдівських структур»(1956-1957), «Формації несвідомого»(1957-1958), «Бажання та його інтерпретація»(1958-1959), «Етика психоаналізу» (1959-1960), «Трансфер» (1960-1961), «Ідентифікація» (1961-1962), «Тривога» (1962-1963).

В 1960 помирає батько Лакана.

В 1962 році починаються складні перемови ПТФ з Міжнародною Психоаналітичною Асоціацією, представники якої у 1963 році заявляють, що визнання ПТФ залежить від видалення Лакана (з його короткими сесіями та критикою ортодоксального психоаналізу) зі списку навчаючих аналітиків. 19 листопада відбувається засідання ПТФ, на якому, за відсутності Лакана, приймається рішення задовольнити вимоги МПА. Наступного дня Лакан розпочинає і одразу ж закінчує свій новий семінар «Імена Батька». В подальшому Лакан виходить з ПТФ  для того щоб заснувати власну школу, яка стала відома як Фройдівська Школа Парижа.

Починаючи з 1964 Лакан переносить семінари до Вищої Нормальної Школи (École Normale Supérieure), до аудиторії, що вміщує уже близько 300 чоловік. Серед його слухачів колеги, що приєднуються до нього з ПТФ та студенти Вищої Школи. Там він проводить семінари «Чотири основні поняття психоаналізу» (1964), «Ключові проблеми психоаналізу» (1964-1965), «Об’єкт психоаналізу» (1965-1966), «Логіка фантазму» (1966-1967), «Психоаналітичний акт» (1967-1968) та «Від Іншого до іншого» (1968-1969).

1966 року публікується «Написане» (Écrits) – збірка письмових робіт Лакана за різні роки (головним чином за 1957), яка одразу ж стає бестселером у Франції. Цього ж року Жюдит Лакан виходить заміж за Жак-Алена Міллера.

У «Пропозиції 9 жовтня 1967 щодо психоаналітика Школи» Лакан вперше пропонує процедуру «паса» (переходу), як механізм отримання звання Аналітика Школи.

З початку навчального року 1969 директор Вищої Нормальної Школи відмовляє Лакану у проведенні Семінару у підпорядкованому йому навчальному закладі. Завдяки Леві-Стросу, Семінар знову переїжджає, тепер уже на факультет права (у так званий Пантеон), в аудиторію, що вміщує до 700 чоловік. Саме тут Лакан проводить свій 17 семінар «Зворотній бік психоаналізу» (1969-1970), де пропонує чотири базові типи дискурсів. Також, у 1969 році, Мішель Фуко пропонує Лакану створити та очолити Кафедру психоаналізу у Вінсенні (університет Париж-VIII). Кафедра створюється, проте очолює її, з волі Лакана, Серж Леклер. 1970 року Лакан дає інтерв’ю на радіо, запис якого видається під назвою «Радіофонія».

У 1971 відбувається 18 семінар «D'un discours qui ne serait pas du semblant», далі «…ou pire» (1972), «Ще: про жіночу сексуальність, межі любові і знання» (1973), «Les non-dupes errent» (1974).

У 1974 Кафедра психоаналізу у Вінсенні перейменовується у «Фройдівське Поле», Лакан стає директором, Жак-Ален Міллер – президентом. У цьому ж році Лакан дає інтерв’ю на телебаченні на телеканалі ORTF, пізніше опубліковане під назвою «Телебачення».

У наступному, 1975 році, Лакан здійснює поїздку у США та читає лекції  в Колумбійському, Єльському університетах та Массачусетському технологічному інституті. Також у цьому році Лакан читає семінар «RSI». У 1976 відбувається Семінар під назвою «Le sinthome», у 1977 – «L'insu que sait de l'une bévue s'aile à mourre», 1978 – «Le moment de conclure», 1979 – «La topologie et le temps».

9 січня 1980 року Лакан оголошує про розпуск Фройдівської Школи Парижу в листі, адресованому членам Школи та опублікованому у провідній газеті Франції "Le Monde". Він просить тих, хто бажає продовжувати працювати з ним, заявити про свої наміри у письмовому вигляді. У відповідь на свою заяву Лакан отримує більше однієї тисячі листів на тиждень. 21 лютого Лакан оголошує про створення нової організації "Фройдівська справа". У липні бере участь у міжнародній конференції в Каракасі, де говорить "Я приїхав сюди, перш ніж розпочати мою Фройдівську справу. Ви можете бути лаканівцями, якщо бажаєте, щодо мене, то я фройдист".

9 вересня 1981 року Лакан помирає.

Підготував: Іван Пронько. Запрошую всіх відвідати його сайт, присвячений лаканівському психоаналізу.