На жаль є втрати…

Коли я був дитиною, то думав, що останній підірваний поїзд зійшов з рейок під час «Великої вітчизняної війни», а якби комусь і прийшло в голову здійснити щось подібне у наш час, то це неодмінно було б наслідком якогось прикрого непорозуміння. Просторами совєтського фольклору навіть ходив такий анекдот – про старого партизана, який так і не зрозумів, що війна вже давно закінчилась і досі пускав під укіс поїзди. Втім, з часів мого дитинства багато чого змінилося. Сьогодні вибух бомби десь на велелюдному ринку або теракт під поліцейським відділком нікого вже не дивує. І не лише на вічно вибуховому Близькому Сході. Сусідня нам Росія з її досі нерозв’язаними імперськими конфліктами вже давно страждає від терористичних атак, які відіграють у функціонуванні владної системи доволі двозначну роль, що вкотре підтвердилося суперечливою історією вибухів 1999-го, які дали старт Другій чеченській війні та карколомній політичній кар’єрі Путіна. Власне тероризм у сучасній Росії варто розглядати як симптом у тому сенсі, якого надає цьому терміну Ален Бадью. Нагадаю, що симптом для Бадью – це місце, де існуючий порядок зазнає виразної, хоча й погано пояснимої поразки. З точки зору панівного порядку, або стану ситуації у термінах Бадью, такі збої видаються випадковими чи принаймні такими, яким можна зарадити. З перспективи ж Істини даної ситуації – вони говорять про фундаментальну несправедливість влаштування суспільного порядку. Адже погодьтесь, країна, у якій її власні громадяни пускають під укіс поїзди, має бути засадничо хибно влаштованою. Такі дії свідчать про невдачу суспільного ладу, на яку суспільство може закривати очі тільки ціною життів своїх власних членів.

 

Вибух потягу «Невський експрес», що трапився нещодавно між Санкт-Петербургом та Москвою, є черговим підтвердження цієї сумної істини. Однак у цьому останньому теракті мене здивувала не так простота та неминучість, з якою він трапився, скільки реакція на неї урядовців країни. Відповідаючи на запитання журналістів, один із керівників залізниці закінчив свою відповідь так, немов ішлося про якусь військову операцію: «На жаль є втрати». Країна, яка по-кагебістськи кваліфікує своїх загиблих громадян як «втрати», а не «жертви», здається, просто приречена на повторення таких жахливих трагедій у майбутньому