Світлофор. Про користь та шкоду демократії для людини

Посткомуністична реальність в Україні дала нам мало підстав переконатися у перевагах демократичного суспільного ладу. Корумпована та олігархізована, демократія швидко стала символом усіх недоліків та несправедливостей сучасного українського суспільства. Чи означає це, однак, що демократичний спосіб організації соціуму є непридатним і від нього варто відмовитись на користь якого іншого – перш за все авторитаризму лівого або правого зразка, як у цьому намагаються переконати нашого обивателя численні галасливі прихильники твердої руки, охоплені ностальгією за центральним плануванням?

 

Люди, які мають нещастя кожного ранку та вечора проїжджати перехрестя вулиці Гната Юри та проспекту Леся Курбаса (знане в народі як «Колібріс») останнім часом мали нагоду наочно переконатися у тому, що демократія, свобода вибору кожного окремого індивіда є значно ефективнішою за будь-які авторитаризми та намагання управляти ситуацією згори. Оскільки проспект Курбаса є однією з головних артерій, які пов’язують центр Києва з його західними околицями, «Колібріс» є досить навантаженим у години пік, як зранку, так і ввечері. Навіть якщо якийсь олух не в’їхав у бік чи в дупу автомобіля свого ближнього, вам все одно доведеться потягтися метрів 100-200, перш ніж ви зможете залишити перехрестя за спиною. І от, уявіть моє (приємне) здивування, коли, проїжджаючи на днях «Колібрісом» десь так годині о сьомій, я не наштовхнувся на стовпище машин перед світлофором. Причина дуже проста – він був відключеним. Виявилося, що не маючи необхідності чекати чітко визначені відрізки часу, відведені перемиканням світлофору, водії зуміли оптимізувати свій час проїзду таким чином, що пробка продовжувала вперто не утворюватись, якщо мені буде дозволено вдатися тут до досить недоречного перефразу з Лакана. Не думаю, що з цього варто робити якісь далекосяжні висновки, але ж погодьтеся, цей стихійний експеримент з низової демократії виявився досить цікавим.