Помаранчева тривога: епідемія як симптом

Опубліковано admin Пн, 09/11/2009 - 16:38

Нещодавня істерія навколо епідемії грипу A/H1N1 слугувала майже підручниковою ілюстрацією того, що факти, і навіть такі реальні як масові захворювання, ніколи не є фактами самими по собі, а завжди стають полем боротьби різних суспільних сил за гегемонію. За останні два тижні тільки ліниві політики не тикали один в одного пальцями, звинувачуючи себе навзаєм якщо й не у виведенні небезпечного штаму, то принаймні в злочинному недбальстві у його профілактиці. І хоча кожен порядний політтехнолог вважав своїм святим обов’язком висловити думку на тему того, «кому ж це вигідно?», дуже мало людей звернули увагу на те, що епідеміологічна паніка в Україні вибухнула у цілком специфічний момент – у момент наближення чергових президентських виборів та першої малої річниці Помаранчевої революції.

 
Того, хто спостерігав за реакцією суспільства на перші звістки про масові захворювання на заході нашої держави, не могла не вразити їхня істерична надмірність, так немов ця тривога завжди вже була тут, прихована під досить сонним фасадом суспільства, і тільки чекала на відповідний сигнал, аби вирватися на волю. Навіть якщо епідемічна загроза є цілком реальною, реакція українського суспільства виявилася зовсім неспівмірною. Як казав Жак Лакан: «Ваша надмірна ревнивість є паталогічною, навіть якщо ваша дружина і справді вам зраджує». Виходячи з цієї неспівмірності, наважуся на припущення, грипова істерія є нічим іншим як масовим суспільним симптомом, свідченням живучості тієї травми, яку українське суспільство зазнало 2004 року. Вона виражає те відчуття тривоги та фрустрації, які накопичилися у суспільстві за п’ять безрезультатних років правління пана Ющенка, і є по суті відповіддю у реальному на зраджені символи та клятви Помаранчевої революції.
 
Власне, ми не можемо не помітити, що епідемія грипу 2009 є по суті негативним двійником революції 2004-го. І ту, і ту характеризує певна універсальність її послання, те, що вона стосується кожного, і та, і та спочатку ферментується на заході, і та, і та зароджується у суспільстві, є рухом знизу вгору, несподіванкою, яка своїм вибухом дивує правлячу верхівку, що завжди припускала її можливість, але ніколи не очікувала пережити це у реальності, а тому виявилася до неї зовсім не готовою. Однак, з іншого боку, там де Революція відвойовує публічний простір, епідемія його контамінує і скасовує, там не Революція створює солідарну спільноту, епідемія її руйнує, там де Революція говорить універсальною мовою спасіння, епідемія нашіптує універсальною мовою смерті.
 
Що може бути більш антитетичним символом Помаранчевої революції, аніж двоє громадян, які бояться подати один одному руку і закриваються від ближнього хірургічною маскою? Однак заразом ця епідемія говорить і про щось інше: вона слугує ще одним нагадуванням того, що ми є підставово єдиними у своїй долі, а тому тільки спільними зусиллями, тільки відродивши солідарну спільноту, народжену Помаранчевою революцією, ми зможемо дати відповідь тим викликам, які поставить перед нами майбутнє.

 

Tags: