Погляд

 

«Звісно, найчастіше погляд проявляється як два очних яблука, направлених у мою сторону. Однак погляд може також з’явитися, коли ми чуємо шурхіт гілля або кроки, за якими настає тиша, або тихе відкривання віконниць чи розсування занавісок».

 

Лише у 1964 році, після запровадження терміну objet petit a як причини бажання, Лакан розвинув власну теорію погляду, яка значно різнилася від теорії Сартра. Тоді як Сартр пов’язував погляд з процесом дивіння, Лакан роз’єднує ці два феномени: погляд стає об’єктом процесу дивіння, або, більш точно, об’єктом скопічного потягу. Таким чином відповідно до вчення Лакана погляд знаходиться не по стороні суб’єкта. Це погляд Іншого. І тоді як Сартр наголошував на взаємності між баченням/дивінням на Іншого і тим фактом, що Інший бачить тебе, Лакан постулює антиномічний зв'язок між поглядом та оком. Око, яке дивиться, належить суб’єкту, тоді як погляд знаходиться по стороні об’єкта, і між ними немає взаємності, оскільки «Ти ніколи не дивишся на мене з того місця, звідки я тебе бачу». Коли суб’єкт дивиться на об’єкт, об’єкт завжди вже дивиться на суб'єкта/повертає погляд, але з точки, з якої суб’єкт не може його бачити. Розрив між оком та поглядом це в кінцевому рахунку сам суб’єктивний поділ, виражений у сфері зорових відчуттів.

 

Поняття погляду знайшло широке застосування у кінематографічній критиці у 1970-ті роки, особливо у феміністичній критиці. Однак багато критиків часто не розрізняли теорію погляду Лакана від теорії Сартра та напрацювань інших теоретиків, наприклад теорії паноптикону Фуко.