Оbjet petit a (маленький інший)

 

У 1957 році Лакан запровадив матему фантазії ($◊a), в якій «а» починає трактуватися як об’єкт бажання. Це уявний частковий об’єкт, об’єкт, який уявляється як щось, що можна відокремити від решти тіла. З цього моменту Лакан починає розрізняти «а» як об’єкт бажання та дзеркальний об’єкт, що його він тепер позначає як і(а).

 

Під час семінару 1960-го року Лакан визначає оbjet petit a терміном агальма (від гр. agalma, грецький термін, що означає славу, прикрасу, жертву богам або маленьку фігурку бога), який він запозичує з «Бенкету» Платона. Так само як агальма є цінним об’єктом, захованим всередині відносно безвартісної скриньки, так і оbjet petit a є об’єктом бажання, який ми шукаємо в іншому.

 

Починаючи з 1963 року «а» все більше набирає значення Реального, хоча й ніколи повністю не втрачає свій уявний статус (у 1973 році Лакан все ще стверджує, що цей об’єкт має уявний характер). З цього моменту «а» позначає об’єкт, яким ми ніколи не зможемо заволодіти, який насправді є причиною бажання, а не те, до чого прагне бажання. Саме тому Лакан називає його «об’єктом-причиною” бажання. Оbjet petit a – це будь-який об’єкт, який запускає у дію бажання, особливо часткові об’єкти, які визначають потяги. Потяги ніколи не прагнуть заволодіти оbjet petit a. Вони просто циркулюють навколо нього. Оbjet petit a є заразом об’єктом тривоги і остаточним незнищенним резервуаром лібідо. Він відіграє ключову роль у тій концепції лікування, яку пропагував Лакан, де аналітик має подати себе як видимість оbjet petit a, причини бажання аналізованого.

 

У семінарах 1962-63-го та 1964-го років оbjet petit a визначається як залишок, що не був інтегрований під час встановлення символічного порядку у Реальному. Ця позиція отримала подальший розвиток у семінарах Лакана 1969-70-их років, де він розвиває свою формулу чотирьох дискурсів. У дискурсі господаря один позначник намагається репрезентувати суб’єкта для всіх інших позначників, але неминуче породжує залишок/надлишок (у Лакана ці два поняття є певною мірою тотожними, як позначення для невдачі тоталізації при входженні в символічний порядок). Цей надлишок і є оbjet petit a, надлишком значення та надлишкового задоволення (plus-de-jouir). Цей останній термін Лакан розвинув із посиланням на надлишкову вартість Маркса: «а» є надміром jouissance (задоволення), яке не має «вжиткової вартості», а є чистим задоволенням.

 

У 1973 році Лакан поєднує оbjet petit a з поняттям видимості, стверджуючи, що «а» - це «видимість існування». У 1974 році він поміщає його у центр Боромівського вузла, де сходяться усі три порядки (Уявне, Символічне та Реальне).

 

Джерело: An Introductory Dictionary Of Lacanian Psychoanalysis by Dylan Evans