Трансатлантичні тенденції. Не те щоб посварились…

Нещодавня популярність Барака Обами на європейському континенті не виглядатиме надто загадковою, якщо її оцінювати на тлі крайньої непопулярності попереднього американського президента. Барак Обама й справді видавався багатьом ледь не повною протилежністю Джорджа Буша.

Тоді як Буш був природно схожий на імбецила і був готовий розбомбити країну, навіть не знаючи до пуття, де саме знайти її на карті, Барак завжди справляє враження людини, яка говорить те, що думає, чи, принаймні, думає, що говорить. Тоді як Буш був не проти застосувати «особливі заходи» і нагнути закон там, де цього вимагала необхідність, Барак обіцяв повернути Америку у правове поле і не намагатися побороти терористів застосовуючи їхні власні підходи. Ну і, не останньою чергою, тоді як Буш символізував непросвітний морок «боротьби з тероризмом» та нестабільного світу після 11 вересня, Барак Обама говорив про надію на майбутнє, в тім числі і надію на нову якість трансатлантичних відносин.

Однак, схоже, не так сталося, як гадалося. Хоча на початку 2009 року згідно з дослідженням «Трансатлантичні тенденції», проведеного фондом Маршала, рівень підтримки американського президентах у багатьох європейських країнах був вищим, аніж навіть у США, сьогодні обамаманія, як зауважує журнал The Economist, поступово поступається місцем типовому для США та ЄС партнерському невдоволенню. Обидва державні утворення чудово розуміють, що вони просто історично вимушені бути найближчими партнерами, і атмосфера, звісно, не є аж такою натягнутою, як, скажімо, перед вторгненням в Ірак, але заразом лідери по обидва боки Атлантики починають знімати з себе рожеві окуляри. Це означає, що між США та ЄС існують суперечності, які не можна звести до неприйняття чи любові до певного лідера на особистому рівні.

Європейці, перейняті зеленими питаннями, хвилюються, що зчепившись з республіканцями у Конгресі з приводу реформи системи охорони здоров’я, Обама не встигне провести через законодавчий орган закони, необхідні для досягнення глобального порозуміння щодо зниження шкідливих викидів у атмосферу у Копенгагені в грудні цього року. Самміт G20, який нещодавно відбувся у Пітсбургу, і де Барак Обама виконував роль привітливого господаря, також не приніс нічого хорошого європейцям, окрім зменшення їхньої ролі у організаціях на зразок МВФ. Загалом, у європейському ставленні до політики США відчувається образа за те, що Обама трактує ЄС як одного з важливих партнерів, а європейський континент лише як один із пріоритетних  регіонів у світі на ряду з кількома іншими, доказом чого є нещодавня відмова американців від планів розміщення ПРО у східній Європі, яку багато хто розглядає як недвозначну поступку Росії. Інші проблемні питання, такі як згортання інтервенцій в Іраку та Афганістані поки і надалі видаються обіцянками.

Втім і американці не надто вдоволені європейцями. Попри свої намагання полагодити трансатлантичний союз та, як гадають американці, численні поступки європейцям, вони так і не отримали взамін нічого справді суттєвого: ані реальних планів збільшити європейську військову присутність в Афганістані, ані повноцінної та одноголосної підтримки у питанні санкцій проти Ірану.

Схоже після медового місяця, позбувшись рожевих окулярів, США та ЄС будуть змушені серйозно задуматись над новим форматом трансатлантичних відносин. І, боюсь, результат цього думання матиме серйозні наслідки і для нашої частини світу.