Пут-культура: говорити не можна мовчати

У наш час поп-ікон диктатори різного штибу - від Пол Пота до Іді Аміна - нерідко набували зіркового статусу, особливо серед так званої "просунутої публіки", яка часто основною чеснотою будь-якого культурного артефакту вважає його здатність шокувати якусь мітичну більшість. Не дивно, що Владімір Путін стає сьогодні все популярнішою постаттю як в себе вдома, так і на Заході, правда під популярністю і ті, і інші розуміють цілком різні речі. Тоді як у Росії це "в доску наш Путін", то на Заході - це швидше сучасна реінкарнація доктора Зло, як, до прикладу, на цій обкладинці видання Time, де Путіна було визнано людиною року, а заразом іронічно обдаровано титулом царя нової Росії. У вересні журнал GQ запропонував черговий сіквел до серіалу "З Росії з любов'ю" статею Скота Андерссена про темну історію вибухів житлових будинків у Москві та Буйнакську, з яких і почалося сходження Путіна до вершини влади.

Однак цікавим є не стільки сама тема (досить заїжджена і сенсаціна хіба для американської аудиторії, хоча Андерссен і використав доволі нові та сенсаційні свідчення колишнього російського працівника спецслужб Міхаіла Трєпашкіна), як реакція на неї керівників журналу і конгломерату Conde Nast, якому він належить.

Ще до публікації один із чільних юристів компанії поширив внутрішній документ, де ствердив, що стаття не буде опублікована в російській версії журналу, а також заборонив дистрибуцію цього англомовного числа в межах Росії. Стаття також не була винесена на обкладнку числа, як годилося б для такого сенсаційного матеріалу, і не була опублікована в інтернет-версії. Більш того, хтось старано позатирав згадки про цей інцидент зі сторінок інтернету, і навіть зараз, коли я пишу цей матеріал, обкладинку американського GQ за вересень 2009 року не можна знайти в Google images.

Така самоцензура з боку американського видання викликає не лише занепокоєння, але й зневагу. Якщо у власників чи редакторів не вистачає сміливості вести гру до кінця, то навіщо взагалі заварювати цю кашу? До честі Скота Андерссена варто зауважити, що автор статті не схилився перед боягузливими вимогами видавця і має намір продати свою статтю зацікавленим російським видавцям, коли права на неї повернуться у його власність.

Однак інтернет не був би інтернетом, якби інформацію тут можна було стримати такими ведмежими методами. Незалежні блогери, обурені вчинками керівництва GQ, виклали копії статті у вільний доступ. Англійською її можна почитати тут, а в російському перекладі тут. Також Провід долучає її в додатку, на випадок, якщо опубліковані версії "раптом" зникнуть.

Більше про справу зі статею Скота Андерссена можна почитати тут і тут