Я правильно кажу, дядя Вова?

Цікава новина облетіла вчора усі засоби масової інформації. Міністерство освіти та науки Російської Федерації від 1-го вересня 2009 року (як хитро обрали дату) видало наказ №195, що визначає список словників, граматик та довідників, які містять норми сучасної російської літературної мови.

 

Виявляється, на думку російського міністерства, прийшов час трішечки оздоровити російську літературну мову та зафіксувати це в нетлінному друкованому слові. Змінити, в основному, вирішили декілька наголосів та родів. Наприклад, кофе тепер можна вживати також і в середньому роді, офіційно дозволяється вживати догово'р замість до'говор, йо'гурт замість йогу'рт, по сре'дам замість по среда'м.

 

Як і не дивно для нашого «демократичного» сусіда, до затвердженого списку потрапили видання лише одно видавництва «АСТ-пресс».

 

Але справа не в демократичному підході і, тим більше, не в граматичних змінах. Мене особисто це мало хвилює. Цікаво те, як сприйме нововведення українське російськомовне населення. Чи буде воно використовувати нові граматичні правила, аби вважатися грамотними носіями мови?

 

Одразу після оголошення новини, я почав задавати це питання своїм російськомовним колегам і отримав неоднозначні відповіді. Більшість стверджує, що не користуватиметься нововведеннями на побутовому рівні, але в офіційних ситуаціях – певно що буде.

 

Мотивація такого рішення наступна: російська мова є продуктом російського народу, тому і право вигадувати та затверджувати зміни належить йому. Логіка зрозуміла, але чи дійсно є російська мова власністю російського народу? Як на мене, будь-яка мова - це повний open source: бери, користуйся, змінюй, роби що хочеш. Це прекрасно продемонстрували американці, на чолі з паном Вебстером. Але більшість думає інакше.

 

Виходить, що Російська Федерація має «уявне» добровільно подароване право власності на російську мову поза межами своєї країни. І їм для цього не доводиться навіть нічого робити. Українці самі віддають поводок в чужі руки.

 

Можливо, я не правий і саме я, а не мої колеги, мислять нелогічно. Але так не хочеться віддавати ще один важіль управління в чужі руки. Бо не здивуюсь, якщо через півроку їхнє міністерство затвердить правильне написання назви нашої держави як Хохляндія, і моїм колегам нічого не залишиться робити, як притримуватись цих правил…