Як збудувати всесвіт що не розлетиться на шматки через два дні
Проблема тоталітарного батьківства Одинадцятий жижекіанський урок
Не второпають Ален Бадью переглядає Південний Парк
Вдруге на ті самі граблі Про українські переклади Жижека
Голокост: ігнорована реальність Тімоті Снайдер
Коли Андрій Федорів опублікував на своєму блозі один з перших оглядів катастрофічної рекламної кампані пана Яценюка, я мав необежерність, залишивши коментар, підписатися на оповіщення про коментарі інших відвідувачів. У наступні тиждень-два ця маленька галочка перетворилася на справжню спам-атаку: щодня я отримував по 10-15 оповіщень, і правду кажучи, ще інколи отримую одне-два на день, хоча посту уже кілька тижнів. Наразі загальна кількість коментарів небезпечно наблизилась до ста. Їх 98, при чому 98% із них російською мовою.
В той самий час матеріал на аналогічну тему на блозі Сергія Манту, який з’явився на день пізніше, на силу зібрав три десятки коментарів, хоча, здавалося б, тема гаряча і просто проситься до обговорення. 98% коментарів тут україномовні, і написані вони всього десятком користувачів, серед них і автором.
Ви скажете, це лише одиничний випадок, який залежить від численних факторів, і не в останню чергу від загальної популярності тих блогів, про які йшла мова. Хай так, але коли ви останній раз бачили пост на україномовному блозі, що згенерував би більше десятки коментарів, навіть якщо це загальні і гарячі теми на якісному блозі на зразок Ukrainian Watcher?
Останній приклад. Буквально вчора по лінку на Твіттері зайшов на блог Артьома Лєбєдєва, хоча не маю звички шаритись по ру зоні, надаючи перевагу зоні ком. Так от його коротенький пост на три речення, який я побачив, викликав цілу зливу коментарів та обговорень. Натомість пост конкурсу Графоманія, який проводив Блогорідер, попри численні нагадування і старання його автора, поки що здобувся на п’ять. Це треба вважти досягенням?
І справа не в якості блогів та постів. Справа в першу чергу в культурі спілкування в інтернетрях, до якої україномовний серфер чомусь зайняв традиційну позицію риб. Блоги та інші медії так і не перетворились для нього на засіб соціалізації, те місце, куди він йде не просто щось почитати, але й в першу чергу висловити свою думку і дізнатися думку тесятків чи, хто зна, можливо навіть сотень таких як він/вона.
То ж давайте змінювати це. Давайте доведемо в першу чергу собі, що молчащєє сущєство з заголовку цього посту це не більше ніж невдалий вибрик гострого на язик автора, і відтепер кожен раз, коли ми бачитимемо цікавий матеріял, ми не полінуємось сказати: «А я думаю ось так».
Опублікувати в Твіттері
Коментарі
2 March 2009
1 рік 8 тижнів
можливо справа і деякій надмірній інтелектуальності української блогерської спільноти, але дозвольте заперечити вам по кількох пунктах...)))
2 March 2009
1 рік 8 тижнів
я б не сказав, шо там було особливо багато падонківських коменітів. і з теорією популярності я також не повністю згідний. як на мене, і я намагався донести цю думку в пості, в україномовній зоні інтернету ще не виникло те, що можна було б назвати спільнотою. люди не мають звички обмінюватись думками, бо не уявляють себе спільнотою. якшо притягти сюди теорію націоналізму, то ситуація в нашому інтернеті в плані формування спільноти нагадує другий етап утворення нації в Східній Європі - це все ще вірування "блогерської інтелігентської" меншини.
2 March 2009
1 рік 8 тижнів
процедура в принципі і так проста. справа не в тому. і писали ми це не про себе, а загалом про українські блоги і юзерів інтернету.
Додати новий коментар