Ідеальні умови для нещастя

Як стверджує мій улюблений Жижек в центрально-східній Європі другої половини двадцятого століття склалися ідеальні умови для щастя: мешканці цього регіону насолоджувались достатнім рівнем добробуту, аби почувати себе комфортно, і заразом час від часу мусили миритися з дефіцитом тих чи інших продуктів, відсутність яких лише нагадувала їм про прихильність долі; крім цього у них був спільний ворог, партія, на яку можна було перекласти провину за будь-які негаразди, включно з особистими провалами і відповідальністю за своє життя; і нарешті, десь там, за залізною завісою, існував справжній світ, споживацький рай західноєвропейського/американського зразка, що відкривало простір для справді невичерпних фантазій. 

Не дивно, напевне, що центрально-європейські фільми, на зразок тих югославських картин, які я колись дивився у дитинстві, завжди були наповнені сонцем, сміхом і безжурною радістю.

Якщо, однак прикласти цю формулу до України, не важко помітити, що наша країна – це майже ідеальне місце для того, щоб бути нещасливим. 

Великий достаток кількох і все різноманіття товарів у магазинах лише підкреслює для більшості той факт, що їм ніколи не насолоджуватись таким рівнем життя, а будь-які набутки, навіть такі серйозні як квартири чи авто, заганяються переважно людей у глибоку і багаторічну боргову яму. Навіть відпочинок у Туреччині блякне після того, як люди змушені відмовити собі у поїздці у Грецію чи, там, на Майорку. 

Наша влада надто недолуга, щоб покладати на неї будь-які надії, а відтак, за відсутності особливих очікувань, покладати на неї відповідальність також якось не випадає. Наші так звані можновладці не виконують свою функцію навіть від супротивного – єднаючи людей в одне соціальне поле хоча б з ненависті до їхніх зосоружнілих персон. Скажімо, Леонід Кучма у свій другий термін, попри свою волю, напевне, таки спромігся стати таким «зненавидженим тираном», подарувавши Україні палкі миттєвості Помаранчевої революції. І в кінці кінців, для більшості наших громадян Захід – це не той омріяний простір «там, за Залізною завісою», де їздять на хороших машинах, слухають рок-ен-рол і варять в кав’ярнях хорошу каву, а місце принизливого заробітчанства і нелегального емігрування, яке навряд чи тягне на статус «землі обітованої». 

Ну просто тепличні умови для нещастя. Ви так не вважаєте?