Плиткі субстанції. „Вся твердь тане в небеса” Маршала Бермана

Модернізм помер, скаже вам хтось. Нехай, однак його спадщина все одно варта того, щоб її не забути. Особливо в нашій країні з її викривленою та запізнілою модернізацією, яка, здається, зумисне взяла від модерності все найгірше, позбавивши водночас суб'єктів усіх її солодких плодів. І сьогодні ми як учні, залишені на другий рік, змушені знову розпочинати вже, здавалося б, давно засвоєні уроки. Отже, почнемо - підручник перший...

Маршал Берман є професором урбаністики та політичної теорії Нью-йоркського університету. У своїй найвідомішій книзі „Вся твердь тане в небеса”, виданій у 1982 році, він здійснив спробу вдумливої реінтерпретації, а заразом і захисту модерності в час, коли багато теоретиків вже проголосили завершення модерної епохи. Ключем до авторового розуміння того нового досвіду, з яким європейські суспільства зіткнулися від початку ХІХ віку, може слугувати назва книги, що є прямою цитатою з „Комуністичного маніфесту” Карла Маркса. 

Беззаперечною перевагою даної роботи є її глибока інтердисциплінарність. Розташовуючи свої роздуми на перетині політичної теорії, суспільствознавства, літературної критики та урбанізму, звівши воєдино владу, культуру та середовище, в якому вони актуалізуються, Берман має змогу продемонструвати ті глибинні, і часто ігноровані зв’язки, які поєднують владний та культурний дискурси, тобто ті зв’язки, котрі перетворюють „Комуністичний маніфест”, цей архетип політичного месіанізму та архіплан для майбутньої соціальної інженерії, на мистецьке явище, а урбаністичну поезію Бодлера роблять політичною подією.

Основний фокус дослідницької уваги даної праці зосереджений на понятті „модерності”, котре потрактовується автором з надзвичайною широтою, але заразом і з подиву гідною чіткістю як певний вектор руху, що пронизує процес трансформації модерного суспільства в різних царинах соціального буття. Центральними постатями, своєрідними збільшуваними скельцями, крізь які Берман оглядає останні два століття європейської історії, виступають модерні герої, такі як Фауст, Маркс, Бодлер, Достоєвський, Бєлий та інші.

Перший розділ присвячено „Фаустові” Гьоте, де Фауст, з його відкритістю до індивідуальних та суспільних перетворень, тлумачиться як парадигматична фігура модерності, що низкою метаморфоз, від мрійника, коханця до будівника, демонструє базову траєкторію „трагедії розвитку”, якою в наступні два століття рухатиметься цілий континент. Фаустівський модернізм ще несе в собі велику частку просвітницького оптимізму і дивиться на непевності і проблеми, породжені його діяльністю, як на тимчасові незручності, або й необхідну жертву.

У другому розділі Маршал Берман пропонує новий погляд на марксизм, перепрочитуючи „Комуністичний маніфест” Маркса як приклад типово модерністської програми, в якій літературні фантазії Гьоте були перетворені на радикальний суспільний проект. Дані роздуми могли б запропонувати українським науковцям ту ланку, відсутність якої як правило відокремлює марксизм та модернізм в нашому гуманітарному дискурсі, а також дати певні вказівки щодо подальшого дослідження суті та значення домінантної форми модерності в Україні.

Третій розділ зосереджується на творчості Бодлера та „модернізмі вулиць” і містить цікавий аналіз того, як модерна реструктуризація міського простору несподівано отримала цікаві паралелі в мистецтві. Автор показує, як докорінна перебудова Парижу, здійснена в середині ХІХ століття бароном Османом великою мірою з політичних та поліційних міркувань, парадоксальним чином викликала до життя появу громадянської сфери, зруйнувавши гетоїзовану, станову структуру домодерного середньовічного міського простору.

Четвертий розділ містить аналіз літературного дискурсу Санки-Петербурга, як він засвідчений в художніх творах від Пушкіна до Мандельштама. Загалом ця частина, присвячена наймодернішій точці імперії, розгортається під лейтмотивом „запізнілого розвитку”, що, однак, не зменшує її пізнавальної важливості, особливо беручи до уваги той факт, що часто, найперше в ХІХ ст., модернізацій ний імпульс приходив в Україну саме з центру імперії.
 Останній, п’ятий розділ, мабуть найліричніший з усіх, швидше нагадує блискучий есей, ніж струнку наукову працю. Він розповідає про Нью-Йорк 60-70-их років і про те, як модерне прагнення постійного руйнування та оновлення поховало під голими, бетонними площинами шосе те місто, яке було піднесене до статусу світового мегаполіса попередньою модернізаційною хвилею. Нью-йоркське походження автора зраджується певною ностальгічністю стилю, оскільки зникле місто було його домівкою, однак така особистісна перспектива лише сприяє кращому розумінні, наповнює абстрактну модерність переживаннями, радощами і смутком окремої людини.

Загалом дана книжка є неперевершеним вступом до проблеми модерності, описуючи її як багатоаспектне, втім доволі цілісне явище. Якщо ви хочете більш глибоко розібратися у суті поняття «модернізм», то праця Бермана є дійсно першокласним вихідним пунктом.