Полювання на мораль. Про цинізм пам’ятників та етику вандалізму.

Нещодавно в Україні відбулося дві резонансні події, відлуння яких ми напевне не раз ще почуємо впродовж наступних місяців. 16 червня за нез’ясованих обставин у Кіровоградській області загинув Валерій Олійник. Як стає все очевиднішим, хоча їхню вину ще не було доведено у суді, вбивцями чоловіка виявилися тепер вже екс-депутат Верховної Ради України Віктор Лозінський та його місцеві друзі-високопосадовці. А за два тижні, 30 червня, на світанку групою молодих активістів був демонстративно пошкоджений пам’ятник Лєніну на Хрещатику.

Начебто між цими двома подіями не було жодної єднальної ланки, окрім того, що обидві відбулися майже в один і той самий час, принаймні з історичної перспективи, і в одному і тому ж місці. Перша подія була зайвим свідченням загнивання сучасної української правлячої верхівки, яка, здається, успадкувала все найгірше від совєтської системи, і заразом уже встигла витворити свою власну, яку дехто називає «феодально-олігархічним капіталізмом». Друга була демонстративним учинком молодих ідеалістів, яким набридло дивитися на пику вождя світового пролетаріату у самому центрі своєї столиці і чекати, поки комусь із феодально-олігархічних кланів буде вигідно ініціювати його знесення, що, судячи з сучасної політичної ситуації, відбудеться ще не скоро. 

Однак така ланка існує, і вона очевидна кожному, хто має відкритий розум та серце. Адже совєтські символи, один із яких «постраждав» нещодавно на Бессарабці, не є нейтральними монументами на зразок пам’ятнику козаку Мамаю чи Проні Прокопівній. Це перш за все символи всього совєтського минулого з його терором, зневагою до прав і свобод конкретної людини, історією кривавих чисток, голодоморів та імперіалістичних агресій у Польщі, Фінляндії, Афганістані і численних інших країнах. Це також символи зруйнованої української екології, дисфункціональної економіки та понівечених структур суспільства. Але головне – це символи злочинної неефективної політичної системи, яка від самих своїх початків і до епохи пізнього Горбачова учила своїх сатрапів зневажати власних громадян.
 
Якщо комусь потрібні докази символічної спадковості між мисливцем-на-людей Лозінським та спадщиною комуністичного правління, відсилаю їх до серпа та молота, які Лозінський розпорядився встановити на місці українського герба у підконтрольному йому райцентрі, там, де ще нещодавно містились національні символи України. Це, здавалось би, незначне «маркування політичного простору» з боку любителя полювань на людей, зайвий раз підтверджує близькість совєтських символів до цього типу чинуш та їхніх цінностей. 

Так само як кожна нормальна людина відчуває інстинктивну відразу до всіляких серпів-молотів і Лєнінів з Дзержинськими, адже чує у них гулкий стогін їхніх жертв, негідники та людожери на зразок Лозінського інстинктивно тягнуться до таких символів та історичних осіб, напевне на якомусь нутряному рівні вгадуючи близькість своїм власним поглядам та аморальним принципам, що дозволяють «валити козлів» і зневажати народне бидло. 

З цього погляду, вчинок молодих людей на Бессарабці не можна розцінити інакше, як акт протесту проти «системи лозінських» і як бажання голосно заявити про свою незгоду жити у суспільстві, де депутатський мандат дозволяє людині розважатися полюванням на собі подібних. Адже поки в Україні стоятимуть пам’ятники хрещених батьків таких негідників, доти ця система відтворюватиметься у головах і душах людей. І доти ми з вами не зможемо спокійно йти на прогулянку до лісу, будучи впевненими, що нам ніхто не випалить у спину.

Свого часу я вважав, що пам’ятник Лєніну потрібно не зносити, адже це лише б продовжило нібито вже давно відшумілі битви, а покрити кольоровими квітами, на зразок тих, що вкривають танки біля Родіни-матєрі, щоб показати неактуальність старих ідолів для молодого українського суспільства. Але сьогодні я вважаю інакше, адже старі битви, попри те, чого нам би хотілось, насправді не відшуміли, і найсвіжіші їхні постріли прозвучали зовсім недавно – 16 червня у лісах Кіровоградщини. Ми не можемо дозволити собі розкіш по-страусиному заховати голову в пісок на тій підставі, що «це все наша історія», як кажуть мої численні нібито проукраїнські знайомі. Адже історія буває різною і певна її частина заслуговує на те, що ми її відкрито засудили. Вважаю, що «вандалізм» на Бессарабці був саме актом такого привселюдного засудження, тому, попри неправомірність таких дій з погляду карного кодексу, виражаю вчинку свою підтримку та моральне схвалення. 

У знак солідарності з патріотами, які його здійснили, Провід ініціює акцію «Я ТЕЖ ВАНДАЛ». Якщо ви поділяєте наші погляди, напишіть про цю справу та акцію, а також встановіть кнопку акції у себе у блозі.

Код кнопки "Я ТЕЖ ВАНДАЛ": (<a href="http://provid.org/2009/07/12/polyuvannya-na-moral-pro-tsynizm-pam’yatnykiv-ta-etyku-vandalizmu" target="_blank"><img style="vertical-align: middle;" title="Я ТЕЖ ВАНДАЛ" src="http://provid.org/sites/default/files/vandal.gif" border="0" alt="Я ТЕЖ ВАНДАЛ" width="100" height="118" /></a>)

Розмір і вигляд кнопки: 100х108 px

Якщо ви бажаєте зробити собі футболку з таким написом або нанести його на якийсь інший предмет, напишіть нам, і ми вишлемо вам це зображення у відповідному форматі. 

Закликаю також усіх небайдужих прийти у відповідний час у зал суду, навколо якого обов’язково відбуватиметься комуністичний шабаш і підтримати хлопців, що не побоялися сказати і зробити те, що вже давно мали сказати і зробити усі патріоти України. Адже вирок цього суду стосуватиметься нас із вами не менше, ніж самих підсудних. Настав час показати сенильній комуні, що вона вже не може заправляти у нашій країні! Я там обов’язково буду, адже «Я ТЕЖ ВАНДАЛ»!